Критерии оценки
Актуальность:
Грамотность:
Стиль:
Комментариев:
0
Рейтинг статьи:
0

Ваши комментарии и оценки формируют рейтинг публикации. Лучшая публикация попадает в ТОР и это дает возможность автору стать экспертом сайта.

Внимание!
Автор самостоятельно размещает свои материалы на нашем сайте и несет за их достоверность полную ответственность. Редакция не всегда разделяет мнение автора.

Live
Стало известно, кто из депутатов игнорирует работу в комитетах и не участвует в…
Олег Ростовцев 18.11 01:04 — комментирует новость Стало известно, кто из депутатов игнорирует работу в комитетах и не участвует в…
Максимальную скорость по городу ограничат до 50 км/ч
Олег Ростовцев 18.11 01:01 — комментирует новость Максимальную скорость по городу ограничат до 50 км/ч
«Укроборонпром» выявил нарушений почти на 700 млн грн
Олег Ростовцев 18.11 01:00 — комментирует новость «Укроборонпром» выявил нарушений почти на 700 млн грн
В Германии презентовали первый эко-поезд на водородном топливе
Олег Ростовцев 18.11 00:59 — комментирует новость В Германии презентовали первый эко-поезд на водородном топливе
Операторы запустят связь 4G в Украине в 2018 году
Олег Ростовцев 18.11 00:57 — комментирует новость Операторы запустят связь 4G в Украине в 2018 году
НАПК проверяет 456 электронных деклараций чиновников за 2015-2016 годы…
Олег Ростовцев 18.11 00:53 — комментирует новость НАПК проверяет 456 электронных деклараций чиновников за 2015-2016 годы…
Владельца авто с иностранной регистрацией оштрафовали на 3 млн грн
Олег Ростовцев 18.11 00:51 — комментирует новость Владельца авто с иностранной регистрацией оштрафовали на 3 млн грн
Повышение пенсионного возраста оспорили в Конституционном суде
Олег Ростовцев 18.11 00:49 — комментирует новость Повышение пенсионного возраста оспорили в Конституционном суде
Президент Украины разочарован уровнем оцифровки данных земельного реестра…
Олег Ростовцев 18.11 00:47 — комментирует новость Президент Украины разочарован уровнем оцифровки данных земельного реестра…
НАБУ планирует приобрести квадрокоптеры почти за 300 тыс. грн
Олег Ростовцев 18.11 00:46 — комментирует новость НАБУ планирует приобрести квадрокоптеры почти за 300 тыс. грн
Венгерские власти украинский закон об образовании используют для своих выборов…
Олег Ростовцев 18.11 00:43 — комментирует новость Венгерские власти украинский закон об образовании используют для своих выборов…
Родственница главы НАПК Корчак насильно удерживала в квартире детектива НАБУ…
Олег Ростовцев 18.11 00:41 — комментирует новость Родственница главы НАПК Корчак насильно удерживала в квартире детектива НАБУ…
Радио «Люкс ФМ» оштрафовали за нарушение языковых квот
Олег Ростовцев 18.11 00:38 — комментирует новость Радио «Люкс ФМ» оштрафовали за нарушение языковых квот
Прокуроры САП направили в суд обвинительный акт на председателя ГФС
Олег Ростовцев 18.11 00:35 — комментирует новость Прокуроры САП направили в суд обвинительный акт на председателя ГФС
МВФ призывает Беларусь ускорить реформы
Олег Ростовцев 18.11 00:27 — комментирует новость МВФ призывает Беларусь ускорить реформы
Президенты России и США заявили о важности зон деэскалации в Сирии
Олег Ростовцев 18.11 00:26 — комментирует новость Президенты России и США заявили о важности зон деэскалации в Сирии
Проект резолюции ООН по миротворческой миссии на Донбассе фактически готов…
Олег Ростовцев 18.11 00:24 — комментирует новость Проект резолюции ООН по миротворческой миссии на Донбассе фактически готов…
В. Медведчук: Уязвимость перед терроризмом должна стать толчком к объединению…
Олег Ростовцев 18.11 00:21 — комментирует новость В. Медведчук: Уязвимость перед терроризмом должна стать толчком к объединению…
Подписан указ о назначении более ста судей нового Верховного суда
Олег Ростовцев 18.11 00:19 — комментирует новость Подписан указ о назначении более ста судей нового Верховного суда
В Днепропетровской области подорвали автомобиль полицейских
Олег Ростовцев 18.11 00:17 — комментирует новость В Днепропетровской области подорвали автомобиль полицейских
Федерализация

Український вибір: федералізм як концепт і модель суспільно-державного розвитку

Український вибір: федералізм як концепт і модель суспільно-державного розвитку
Розвиток сучасного українського суспільства з необхідністю охоплює не лише втілення фундаментальних цінностей демократії, правової та соціальної державності, з-поміж яких центральне місце посідає гарантування прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нормальних умов для функціонування громадянського суспільства тощо, але й неупереджений аналіз ситуації, яка склалася в Україні сьогодні, аналіз тих негативних явищ, що акумулювались у державотворчій практиці з початку 90-х років минулого століття.

Останнє завдання має особливу значущість з огляду на те, що принципи і цінності демократичної, правової та соціальної державності можуть реалізовуватись у різний спосіб та завдяки різним механізмам.

У цьому сенсі, так само як не існує двох однакових демократій, не існує й двох однакових держав, оскільки кожна з них спирається на свою, притаманну лише їй, державотворчу пам'ять, на свої історичні й культурні традиції, на свої інституціональні моделі та зв'язки, і, головне, - має своєю основою певне суспільство, яке відрізняється від інших і для якого вона, власне, й покликана реалізовувати свою діяльність. З цього погляду істотно робиться акцент не лише з питань організації державної влади, коли йдеться про ту чи іншу форму правління (цікаво зазначити, що, на думку окремих дослідників, саме форма державного правління має тлумачитись як своєрідний конституційний «тосіш уіуєпсіі» сучасної держави [1]), але й про сам державнии устрій, оскільки ця проблема полягає не лише у тому, яким чином поєднуються ті чи інші територіальні одиниці, але передусім у визначенні тієї парадигми, яка покладається в основу розуміння самої ідеї організації Української держави, що може реалізовуватись у різних формах. Це не означає намагання поставити під сумнів фундаментальну роль такої ознаки будь-якої сучасної держави, як: територіальна єдність, цілісність і недоторкання державного кордону. Як свого часу писав відомий французький юрист Леон Дюгі, «винятковість території є умовою самої особи держави... у цьому сенсі територія є суб'єктивним елементом держави, конститутивним елементом юридичної особи держави» [2].

Проте не можна не помічати, що саме словосполучення «територіальна єдність» не може бути зведено до простої суми окремих елементів, коли кожна окремо взята одиниця утворює певне загальне число і втрачає у ньому свою самобутність, так і притаманну їй унікальність. Насамперед, це пов'язано з тим, що у випадку держави, ми практично завжди маємо справу не просто з більшими або меншими за територією регіонами, землями, областями тощо, розмір яких може в принципі бути виражений певним числовим значенням, а з тими спільнотами етнографічними, етнічними, культурними, релігійними та іншими групами людей, що не тільки на них «проживають», а є історично і генетично пов'язаними з ними мовою, культурою, історією, традиціями, соціальними устоями. У кожній окремо взятій країні світу форма територіального устрою сформувалась історично під впливом комплексу об'єктивних і суб'єктивних чинників [3].

З цього погляду, кажучи про територію держави як про її невід'ємну ознаку, як про своєрідну умову «sine qua non» сучасної держави, про її територіальну цілісність, не  можна переводити науковий і політичний дискурс лише у площину механічного об'єднання земель незалежно від їх традицій, культурних орієнтацій, їхнього бачення пріоритетних цілей і цінностей суспільного розвитку. Якщо питання ставити таким чином, то в ідеалі має існувати лише така державна єдність України, в якій стерті всі відмінності між її частинами, вся та різноманітність, яка притаманна Україні і культурно, й історично. Така Україна постає у формі єдності одноманітного, яка у публічній площині орієнтована на певний центр (який, далеко не всіма громадянами України, сприймається саме як «центр» Української держави), з якого в усі сторони відходять керівні вказівки не лише стосовно того, що і як сіяти, де і які податки збирати, які і скільки товари виробляти, з ким «правильно» ділитися прибутком, але й про те, як розмовляти, як писати, які книжки читати дітям, які мови вивчати, як звертатись до перехожих тощо. У такій Україні в ідеалі всі однаково неправильно розмовляють українською, оскільки з кожним новим президентом чи прем'єром мова засмічується не лише різноманітними «акцентами», «унікальними амбіціями», всі прагнуть однакових цілей незалежно від того, чи сприймаються вони іншими членами суспільства чи ні, однаково співають, незалежно від того чи подобається іншим те, що вони співають, однаково розмовляють, без урахування того, чи розуміє тебе той, хто до тебе звернувся, або до кого звертаєшся ти.

На противагу цьому, можна говорити про Україну не як про єдність одноманітного, а як про єдність різноманітного і багатоманітного, коли у межах однієї держави - України, та єдиної спільноти, поєднаної високим іменем «Український народ», співіснують і самостійно розвиваються різні регіони, різні культурні, етнічні, релігійні спільноти людей, яких об'єднує спільна    історія,    культура, побут, традиції, звичаї, мовна ідентичність (українська, російська, кримськотатарська – Qirimtatar tili, польська, молдовська, угорська тощо), бачення і розуміння найважливіших регіональних проблем та орієнтирів регіонального розвитку у межах цілісної і неподільної, суверенної з непорушними кордонами і незалежної, але такої, що не пригнічує різноманітність регіонів, України. Принагідно зауважимо, що значною мірою саме у цьому сенсі федералізм сприймається у сучасній науковій теорії, в якій він тлумачиться як одна з форм організації багатоскладових суспільств. Про це пишуть такі західні авторитети, як Вільям Лівінгстон та Аренд Лейпхарт, характеризуючи федералізм як специфічну форму збереження автономії при забезпеченні сталої взаємодії сегментів багатоскладового суспільства, або ж як форму його консоціативності.

Щодо останнього, не можна не згадати роботу В. Лівінгстона «Федералізм і конституційні зміни», в якій він фактично характеризує федеральну державу не стільки як сукупність інститутів та процедур, чия діяльність жорстко регламентована законом, скільки як процес, у якому різноманітні елементи, що утворюють федеральну державу, інтегруються та взаємно визнають власні відмінності [4]. Так само і А. Лейпхарт розглядав федералізм як форму інтеграції різноманітних суспільних сегментів багатоскладового суспільства [5]. В основі такого федералізму може лежати як територіальний, етнічний або інший принцип, але у будь-якому разі він покликаний забезпечити органічний синтез єдності та різноманітності в існуванні єдиної держави.

Безумовно, можна стверджувати, що саме такою «єдністю різноманіття» сьогодні є Україна. У такому разі хотілося б дещо уточнити запитання і попросити утриматись від відповіді на нього «сліпих» романтиків (в оригінальному значенні цього терміна, коли«idiotes» дослівно означає того, хто живе відособлено і не бере участь у загальних справах): чи справді нинішня Україна є такою єдністю різноманітного у плані її фактичного державно-політичного функціонування і розвитку? Очевидно, що ні. Адже, здебільшого, принаймні у своєму політичному житті - саме про нього зараз ідеться - Україна постає або як штучна єдність, якій тією чи іншою правлячою елітою, яка є за своєю суттю регіональною («дніпропетровською», «донецькою» чи будь-якою іншою), нав'язані буцімто універсальні цінності, або як різноманітність без єдності, коли поспіхом сплановані та політично ангажовані дії викликають підозру сепаратизму і дискредитують саму ідею цілісності Української держави.

Утім, не намагаючись обґрунтувати очевидність і граничну потребу збереження територіальної цілісності України саме як єдності різноманітного, варто звернутись до аналізу того, що ми маємо сьогодні. Особливої ролі відповідь на це набуває з огляду на перспективи розроблення нової Конституції України, потреба в якій зумовлюється навіть не стільки недосконалістю Конституції 1996 року, або ж половинчастістю конституційної реформи 2004 року (у цьому контексті слід визнати, що закладений у реформу 2004 року потенціал парламентсько-президентської республіки не було реалізовано через спотворення механізмів формування відповідальної та стабільної більшості, яка б об'єктивно відображала ті інтереси громадян, які було артикульовано під час виборів шляхом голосування за ту чи іншу політичну партію), скільки граничним падінням рівня легітимності чинної Конституції України. Справді, наскільки правильно вважати Конституцією документ, який фактично октройовано суспільству одним з органів державної влади - я маю на увазі Конституційний Суд України?

Фактично легітимність чинної Конституції як у власне юридичному, так і в суспільно-політичному сенсі, є мінімальною. Звідси виникає необхідність зміни такої ситуації і одночасно відкривається можливість удосконалення тієї конструкції публічної влади, форми держави, механізмів її взаємозв'язку з громадянським суспільством, яка має бути закладена на рівні Конституції як Основного Закону.

Здебільшого, зараз суперечки ведуться стосовно того, якою має бути форма правління в Україні: парламентською, президентською, змішаною. Насправді подібні дебати та дискусії не згасали ніколи, змінювався лише рівень їх конфліктності та інтенсивності. Хоч, як правило, позиції учасників цих дискусій змінювались разом зі зміною їх становища у владних структурах, у результаті чого палкі прихильники парламентаризму дуже швидко перетворювались на адептів «сильної президентської республіки» разом із набуттям їх представником президентської влади в Україні, і навпаки. Але за цими суперечками щодо форми державного правління поступово відходило на другий план не менш важливе питання щодо форми державного устрою, яке насправді є не менш важливим. Певною мірою це можна пояснити тим, що здебільшого питання про унітарний або федеративний устрій України зводилось до суперечки про національну єдність і сепаратизм, коли всі позитиви першої позиції пов'язувались із принципом унітарності територіальної організації України, а всі негативи другої - з ідеями федералізму. На суто емоційному рівні між «добре» і «погано» зробити вибір не так складно. Проте де знайти гарантії того, що унітарна держава - це завжди і в будь-якому випадку - «добро», а федеративна - «зло»?

Дійсно, наразі поняття «федералізм» сприймається багатьма ледь не як зазіхання на територіальну цілісність та незалежність Української держави, коли проводиться чітка паралель між такими поняттями, як «федералізм - регіоналізм - сепаратизм». При цьому, щоправда, прагнуть забувати, що етимологічно поняття федералізм (від лат. foederatio) означало союз, що своєю основою соціальні, а не регіональні фактори. Зокрема, коли Иоханес Альтузій писав про федеративну теорію народного суверенітету, він мав на увазі у певний спосіб організовану систему союзів між різними соціальними групами, які на різних рівнях шляхом договірних відносин утворюють нові формації. У цьому сенсі федерація - це не стільки засіб територіальної організації держави, скільки специфічні відносини, що спрямовуються на забезпечення інтеграції суспільства.

Доволі часто замовчуються ліберальні основи розвитку теорії федералізму, адже історично вона завжди була пов'язана з ідеєю розширення прав особистості та забезпечення їй необхідних гарантій для вільного розвитку. Все це породило ідею федерації як системи «вертикального лібералізму» коли регіональні спільноти розвиваються як самостійні політико-адміністра-тивні суб'єкти, що мають можливість мобільніше та ефективніше адаптуватись до нагальних потреб громадян того чи іншого регіону, тієї чи іншої соціальної групи, але при цьому є міцно інтегрованими у загальну державну формацію. Так само ідеї федералізму часто представляють у вигляді прямого заперечення ідеї єдності Української держави та народу України.

Відомий дослідник та авторитетний історик Ярослав Дашкевич характеризував федералізм як ідею, що прямо суперечить соборності України. Хоча в реальності соборність - це не територіальне, а насамперед духовне явище, а тому протиставлення федералізму соборності не є коректним, оскільки вони відображають різні сутності. Це нагадуєспробу протиставити складну композицію красі, якщо хтось, наприклад, стверджуватиме, що наявність кількох фігур у скульптурній композиції суперечить ідеї краси. Так само нині часто ультрапатріоти ототожнюють федералізм і сепаратизм. Однак і це не відповідає дійсності. Досвід багатьох держав засвідчує, що чи не найбільш дієвим засобом боротьби з сепаратизмом є не звуження, а навпаки - розширення прав «бунтівних регіонів», що дають змогу їм значно краще та на власний розсуд забезпечувати свої культурні, економічні, соціальні та інші потреби.

Ще одним поширеним способом сприйняття ідей федералізму в Україні є положення про те, що федералізм - це взагалі то добре, але не зараз. Але коли настане час цього доброго? Про це почали говорити не лише у 2010 році. Насправді, ця теза була надзвичайно популярною в Україні ще на початку 90-х років минулого століття, коли відбувались перші президентські вибори та перші спроби визначити загальні концептуальні підходи до розроблення нової Конституції України. З початку 90-х минуло вже понад 20 років, а «добре» ще не на часі. Все це свідчить про те, що як раніше, так і зараз на рівні загальної громадської свідомості, у тому числі й через свідомі маніпуляції політиків та їх РК-агентів, часто бракує не лише адекватного розуміння цього явища і цієї програми, але й усвідомлення того, що у багатьох випадках саме федералізм і федералізація є єдиним шляхом, який дає змогу у демократичний спосіб забезпечити єдність держави, уберегти її від фрагментації та відособлення однієї частини від іншої.

Насправді, подібне протиставлення «федеративна держава - зло» - «унітарна держава - добро», є некоректним, адже наразі з-поміж федеративних держав можна назвати такі показові держави, як: США, Канада, Мексика, Австрія, Німеччина, Аргентина та інші, які засвідчили себе не лише як успішні і достатньою мірою розвинені держави, у тому числі й із позицій рівня розвитку демократії та демократичних інститутів, але й як потужні гравці на глобальній світовій політичній та економічній арені, що виробляють значну частину загального валового продукту (у цьому сенсі суто кількісне порівняння федеративних та унітарних держав жодним чином не може вважатись аргументом на користь останніх). На переконання авторитетного російського конституціоналіста В. Чиркіна, у XX ст. загальний вектор розвитку держав світу йшов саме у напрямі зростання кількості федеративних держав [6]. Звісно, той факт, що, наприклад, США, Росія, Німеччина або Канада є федераціями, і що ці держави успішно розвиваються не як конгломерати окремих федеративних одиниць (земель, штатів, провінцій тощо), а саме як цілісні, незалежні, сильні і суверенні країни є прикладом для наслідування їх іншими. Це дає підстави для більш виваженого ставлення до питання про державно-територіальний устрій України, яке має спиратись на неупереджений, детальний і мінімально емоційний аналіз усіх тих механізмів та засобів, які можуть реально сприяти вирішенню всіх тих питань, що постали перед Україною вчора і сьогодні.

У цьому контексті варто заперечити й такий мотив як політична доцільність, адже в реальності можна пригадати чимало випадків, коли зміна поглядів тих чи інших політиків щодо питання про федералізм змінювалось на свою протилежність ледь не протягом одного тижня. Нагадаємо, що на початку травня 2010 року тодішній віце-прем'єр-міністр з питань регіональної політики В. Тихонов у своєму інтерв'ю «Газеті 2000» заявив про власну прихильність ідеям децентралізації і федералізації, нагадавши про готовність його політичної сили ще у 2007 році внести до Верховної Ради України проект змін до Конституції, що містив у собі принципи децентралізації влади і максимальне розширення повноважень регіонів. Проте вже у своєму інтерв'ю газеті «Дзеркало тижня» від 22 травня 2010 року, намагаючись «згладити» тональність своєї заяви та відкладаючи ідею федералізму у далеку шухляду, він наголосив, що «сьогодні можна говорити винятково про унітарну державу, тому що ні суспільство, ні влада не готові вести розмову про класичний федералізм. Держава може стати класичною федерацією, коли вона багата. Щоб ніхто - ні Галичина, ні Донецьк - навіть і подумати не могли, що треба відокремитися. Тільки багата й сильна держава може дозволити собі федерацію». Логіка такої постановки питання є дещо спотвореною. Адже федерація - це не своєрідний бонус, який може собі дозволити або не дозволити багата та успішна держава. Федерація - це не ціль, а лише засіб збереження реальної, а не удаваної, цілісності держави, надійне закріплення принципів децентралізації та саморозвитку регіонів, формування економічної, соціальної і політичної основи для того, щоб держава стала успішною і заможною. Реально у вище згаданого посадовця сплутались ціль та засоби. Що ж до аргументу про «неготовність» говорити і думати саме сьогодні, а не завтра, не можна все і постійно відкладати «на завтра», оскільки одного разу цього «завтра» просто може не наступити взагалі. Бо завтра вже може бути Україна іншою країною ані суверенною, ані незалежною, ані самостійною державою.

Залишаючи емоції і політичні уподобання, слід об'єктивно подивитись на те, чи зможе запровадження федеративного устрою вирішити ті проблеми, які об'єктивно постали перед Україною, подальше ігнорування яких може спричинити у рівній мірі швидку та болючу втрату її цілісності і незалежності.

Одним із перших аргументів на користь федеративного устрою України, який неодноразово висувався протягом останніх десяти років, є навіть не культурні відмінності між західними та східними областями України, різна конфесійна приналежність, орієнтація на Європу чи Росію, домінування української або російської мови тощо, оскільки вони і без того є добре всім відомі, не з них взагалі треба починати. Не є вирішальним аргументом і історичне згадування про перебування тих чи інших територій України у складі різних держав, що начебто сприяло виробленню різних типів ментальності, а отже, й диференціацію правових, державницьких і взагалі - соціальних традицій. На відміну від цього, на наше переконання, передусім слід звернути увагу на питання організації і закономірності розвитку державної влади.

Не секрет, що кожний новий президент прагнув сконцентрувати у своїх руках якомога більше повноважень центральної влади. Комусь це вдавалось більше, комусь - менше, але сама тенденція у формі бажання, чи то у формі реальних дій існувала завжди. Внаслідок, станом на початок 2012 року, ми отримали надмірну централізацію влади, яка за своїми ознаками мало чим поступається колишньому СРСР, коли всі рішення приймаються не просто в абстрактному центрі, а в центрі, який можна ідентифікувати з точністю до назви однієї вулиці. Очевидно, що мешканців такого центру подібна ситуація цілком влаштовує. Перефразовуючи слова Чарльза Уілсона, сказані ним про компанію «Дженерад Моторе» під час сенатських слухань у 1952 році, можна поставити таке запитання: чи справді «все, що добре для Банкової, добре для України»? Централізація завжди пов'язана зі зниженням насамперед економічної самостійності регіонів, коли будь-який регіональний економічний потенціал, на основі якого створюються додаткові блага, ставиться під контроль центральної влади, яка сама вирішує куди краще спрямовувати прибутки, і чи взагалі їх повертати на рівень регіонів. Це породжує не лише зайву напругу і відчуття у стосунках регіонів та центральної влади, коли умовні «Схід» та «Захід» в однаковій мірі не сприймають центральну владу, яка не тільки все забирає, але ще й вказує безпосередньо. Така політика позбавляє регіони всяких стимулів до економічної активності, оскільки всі вони заздалегідь розуміють, що від результатів цієї діяльності їм залишатимуться рештки, і максимум, що вони можуть отримати - це кілька подяк місцевим чиновникам від центральної влади з перспективою їх подальшого підвищення у разі виникнення надмірного «кадрового дефіциту» у центрі.

У кожний конкретний історичний момент (2004, 2006, 2008, 2010 або будь-який інший рік) можна звинувачувати або чинну владу або «попередників». Можна сподіватись, що з приходом нової владної еліти змінюватиметься її ставлення до регіонів, до їх фінансових, економічних та інших потреб. Однак досвід переконав, що зі зміною «еліт» та «команд» чомусь нічого істотно не міняється і регіони так само залишаються безправними перед центром, позбавленими реальних  можливостей  вирішувати  своїпроблеми, забезпечувати розвиток і добробут тих громадян, які в них живуть. З цього погляду слід визнати, що проблема розвитку регіонів України - це не проблема тих чи інших політичних еліт (помаранчевих, біло-блакитних, біло-червоних або будь-яких інших), а проблема інституціональна, яка має вирішуватись через такі ефективні механізми, які б убезпечили ці регіони від будь-яких політичних потрясінь, що від виборів до виборів відбуваються в Україні. Ці регіони повинні мати чіткі конституційні гарантії розвитку.

Світова практика засвідчує, що одним із засобів інституціонального розв'язання цієї проблеми є процес федералізації, оскільки федералізм - це, насамперед, фінансова незалежність регіонів, місцеве самоврядування незалежне від центрального уряду, коли керівники місцевої влади обираються на місцевих виборах і несуть чітку і зрозумілу відповідальність перед ними, оскільки разом із нею вони набувають достатніх інструментів та ресурсів для забезпечення розвитку цих регіонів. Як переконливо зазначає Е.Хакімов, федералізм дає можливість створити таку систему збалансованої взаємодії кількох центрів у межах однієї держави, між якими розподілена влада і які можуть діяти самостійно [7].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Шаповал В. Форма державного управління як конституційний «modus vivendi» сучасної держави / В. Шаповал // Право України. - 2009. - № 10. - С. 39.

2. Дюгі Л. Конституційне право : Загальна теорія держави / Л. Дюгі. - Одеса : Юридична література, 2005. - С. 131.

3. Скрипнюк О. В. Курс сучасного конституційного права України : [акад. вид.] / О. В. Скрипнюк. - X.: Право, 2009. - С. 183.

4. Livingston W. Federalism and Constitutional Change/W. Livingstone. – Oxford: Oxford University Press, 1956.

5. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: Сравнительное исследование / А. Лейпхарт. - М.: Аспект Пресс, 1997.

6. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран / В. Е.Чиркин. - М. : Юристъ, 2001.- С. 183.

7. Федерализм: российское и международное измерение / под ред. Е. Хакимов. Казань : Изд-во Ин-та истории АН РТ, 2004. - С. 29.
Материалы этого раздела размещаются авторами самостоятельно в режиме свободной постановки. Редакция может не разделять позицию автора.

Уважаемые авторы! Просим вас не использовать сайт "Украинский выбор" для перепоста материалов с других источников и рекламы товаров и услуг. Благодарим за понимание и сотрудничество.
Комментарии (0)