Помощь
  1. Комментировать и предлагать изменения к статьям и разделам документа могут только зарегистрированные пользователи.
  2. Чтобы предложить и внести изменение и дополнение в любую часть документа, Вам необходимо выделить часть текста - абзац или статью (обязательно полностью!).
  3. После того, как вы выделите абзац или статью, появится окно, в котором вы можете оставить свою формулировку статьи (или статей), отдельных предложений, части предложений и слов. Если документ не является Концепцией, Манифестом и имеет разделения на статьи, главы, разделы, части, кроме правок, укажите, к какому разделу, главе, части или статье вы предлагаете правки.
  4. Общий комментарий по документу и его обсуждение оставляйте под документом.
  5. Посмотреть все предложенные правки можно пройдя по ссылке "Всего изменений" в поле документа рядом с его названием.
  6. Приглашаем к активному участию в обсуждении важнейших законопроектов и законодательных инициатив общества!
  7. Об авторах лучших предложений к проектам законодательных актов мы расскажем на нашем сайте.
Документы
Закон України Про боротьбу з корупцією
Всего изменений: 0

Закон України Про боротьбу з корупцією

ПРОЕКТ

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про боротьбу з корупцією

Український народ, дбаючи про забезпечення прав і свобод кожного громадянина, формування громадянського суспільства на засадах справедливості і доброчесності з метою ефективної протидії корупції, що стала реальною загрозою національній безпеці України, приймає на всеукраїнському референдумі цей Закон, який визначає правові засади запобігання, протидії і боротьби з корупцією.

 

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії, чинних правових актів – це діяльність щодо виявлення в проектах нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії, чинних правових актах положень, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень (передумови недоброчесності), та підготовки експертних висновків, які є обов’язковими для розгляду і врахування;

2) антикорупційна перевірка – це перевірка Національною комісією з питань доброчесності дотримання суб’єктом, який перевіряється, вимог антикорупційного законодавства;

3) безпосереднє підпорядкування відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;

4) Державний реєстр осіб, які вчинили корупційне правопорушення – це автоматизована інформаційна система, призначена для зберігання, обробки даних, які містять відомості щодо осіб, які вчинили корупційне правопорушення, та користування ними, створена для забезпечення державного обліку осіб, які вчинили корупційне правопорушення;

5) доброчесність – це принцип морально-правового характеру, в основу якого покладено справедливість як вищу цінність у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави, використання належних їм владних повноважень виключно в інтересах суспільства, для забезпечення вільного і всебічного розвитку кожного громадянина України;

6) Єдиний державний реєстр доходів і майна, видатків, боргових та кредитних зобов’язань і прав осіб, уповноважених на виконання функцій держави – автоматизована інформаційна система, призначена для зберігання, обробки даних, які містять передбачені цим Законом відомості, та користування ними, створена для забезпечення державного обліку доходів і майна, видатків, боргових та кредитних зобов’язань і прав майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин посадових і службових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та членів їх сімей;

7) конфлікт інтересів суперечність між особистими інтересами особи, інтересами членів її сім’ї та службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих цій особі службових повноважень;

8) корупція використання особою, яка є суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, створення умов для одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, або обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, уповноваженій на виконання функцій держави, іншому суб’єкту відповідальності за корупційні правопорушення або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей; неправомірне використання інформації, яка стала відома особі, уповноваженій на виконання функцій держави, в результаті виконання службових обов’язків, з метою одержання неправомірної вигоди; вчинення інших діянь, які визначаються цим Законом як корупційні;

9) корупційне правопорушення будь-яке діяння (дія чи бездіяльність), що містить ознаки корупції, вчинене особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або будь-якою іншою юридичною чи фізичною особою, за яке Конституцією України та законами України установлено конституційну, політичну, кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та/або дисциплінарну відповідальність;

10) корупційний лобізм – це корупційне правопорушення, яке полягає у використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання прямої чи непрямої вигоди (зиску) для себе чи членів своєї сім’ї та/або певних преференцій у вигляді матеріальних чи нематеріальних благ, яких за звичайних обставин така особа чи члени її сім’ї отримати б не могли, в обмін на лояльність у ставленні до третіх осіб, певних подій, ухвалення певних рішень;

11) корупційна опіка – це корупційне правопорушення, яке полягає у використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей для прикриття неправомірних дій фізичних та юридичних осіб за плату чи отримання іншої прямої або непрямої вигоди, що призвело або могло призвести до уникнення відповідальності зазначеними юридичними чи фізичними особами, завдало або могло завдати шкоди державі, територіальній громаді, іншим юридичним чи фізичним особам, з метою отримання ними чи членами їх сімей прямої або непрямої вигоди;

12) люстрація – це передбачені Конституцією України та цим Законом обмеження щодо реалізації особами, які вчинили корупційне правопорушення, права обіймати будь-які посади в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, а також права надання публічних послуг, не пов’язаних з виконанням функцій держави;

13) неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, інші матеріальні та нематеріальні блага, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову;

14) неправомірні утиски з боку посадових і службових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування – це корупційне правопорушення, яке полягає у використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою спонукання фізичних та юридичних осіб до вчинення певних дій на користь осіб, уповноважених на виконання функцій держави, членів їх сімей, третіх осіб; протиправне поглинання та захоплення підприємств, установ і організацій усіх форм власності або сприяння такій діяльності чи отримання іншої прямої або непрямої вигоди;

15) неспівмірність дій, пов’язаних з використанням чужого майна  – це корупційне правопорушення, яке полягає у купівлі-продажу або користуванні чужим майном за вартість, яка є нижчою за мінімальну ринкову;

16) особа, уповноважена на виконання функцій держави – це:

Президент України;

Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник;

Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри та інші особи, які займають посади, що згідно із законодавством належать до політичних і на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу;

народні депутати України;

депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

депутати місцевих рад всіх рівнів;

сільські, селищні, міські голови;

голови районних, районних в місті, обласних рад та їх заступники;

керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники;

Голова Служби безпеки України, його заступники та працівники Служби безпеки України;

Генеральний прокурор України, прокурори, інші посадові та службові особи органів прокуратури України;

Голова Національного банку України, його заступники, члени Правління Національного банку України;

Голова Рахункової палати, члени Рахункової палати;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, його представники;

Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

Голова та заступники Голови Конституційного Суду України, судді Конституційного Суду України;

судді судів загальної юрисдикції;

народні засідателі та присяжні (під час виконання ними цих функцій);

військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції;

посадові та службові особи дипломатичної служби;

Голова, заступники, секретар Центральної виборчої комісії та інші члени Центральної виборчої комісії;

посадові та службові особи наведених органів, а також посадові або службові особи інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

17) перевірка доброчесності – це вид антикорупційної перевірки, яка полягає у свідомій пропозиції особі, уповноваженій на виконання функцій держави, вчинити певне діяння за винагороду («моделювання корупційного діяння») та притягненні її до відповідного виду юридичної відповідальності у разі згоди такої особи на вчинення корупційного правопорушення та/або дій/бездіяльності, спрямованих на вчинення корупційного правопорушення;

18) передумови недоброчесності – це недоліки, які містяться у правових актах або проектах таких актів і допускають вчинення корупційного правопорушення або не містять механізмів перешкоджання його вчиненню, зокрема нечітке визначення функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави; створення надмірних обтяжень для одержувачів адміністративних послуг; відсутність або нечіткість адміністративних процедур тощо;

19) політична корупція – це корупційне правопорушення, яке полягає у використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання прямої чи непрямої вигоди для себе чи членів своєї сім’ї, одержання політичного зиску, спотворення волі виборців, вчинення інших діянь, які визначаються цим Законом як політична корупція;

20) поразка в правах – це передбачені Конституцією України та цим Законом визначені за рішенням суду обмеження щодо реалізації особами, які вчинили корупційне правопорушення, права бути обраними до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;

21) потурання корупції – це невиконання або неналежне виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а також особою, яка надає публічні послуги, покладених на неї обов’язків щодо запобігання, протидії та припинення корупційного діяння, що призвело або могло призвести до вчинення корупційного правопорушення;

22) презумпція винуватості – принцип, за яким особа, яка підозрюється у вчиненні корупційного правопорушення, вважається винною, доки не доведе у встановленому законом порядку та строки свою невинуватість (за винятком корупційних правопорушень, за які законом передбачено кримінальну відповідальність);

23) спільна (солідарна) відповідальність – це юридична відповідальність (крім кримінальної), передбачена цим Законом та іншими законами, за потурання корупції посадових та службових осіб, уповноважених на виконання функцій держави, безпосередньо підлеглі яких вчинили корупційне правопорушення, а також осіб, які не уповноважені на виконання функцій держави, але надають публічні послуги;

24) члени сім’ї – особи, які перебувають у шлюбі,  їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, усиновлювачі, усиновлені; інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом та/або які мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі; близькі родичі, тобто особи, які мають пряму лінію споріднення, а також рідні брати і сестри.

 

Стаття 2. Мета Закону

1. Метою цього Закону є сприяння становленню в Україні відкритого і справедливого суспільства рівних можливостей шляхом забезпечення невідворотності покарання за корупційні правопорушення, залучення громадськості до здійснення контролю за запобіганням, протидією і боротьбою з корупцією, закріплення права кожного на захист від корупції та на відшкодування шкоди, завданої корупційним діянням.

 

Стаття 3. Принципи запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Правовий порядок у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією ґрунтується на основі оптимального поєднання захисту прав і свобод людини та застосування до осіб, вина яких у вчиненні корупційного правопорушення встановлена у визначеному законом порядку, обмежень, передбачених Конституцією України і цим Законом.

2. Запобігання, протидія та боротьба з корупцією здійснюються на принципах:

1) пріоритетності прав і свобод людини у діяльності щодо запобігання, протидії та боротьби з корупцією;

2) рівності всіх перед законом і мірою відповідальності;

3) права кожного на захист від корупції та на відшкодування шкоди, завданої корупційним діянням;

4) можливості застосування до осіб, вина яких у вчиненні корупційного правопорушення встановлена у визначеному законом порядку, поразки в правах, передбаченої Конституцією України;

5) виключного права народу на встановлення та зміну правових засад запобігання, протидії та боротьби з корупцією;

6) обов’язкового відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої корупційним правопорушенням;

7) конституційного закріплення засад організації і порядку діяльності Національної комісії з питань доброчесності, статусу членів Національної комісії з питань доброчесності;

8) визначення боротьби з корупцією та її викорінення найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу;

9) визнання і дії в Україні принципу верховенства права;

10) законності;

11) залучення громадськості до здійснення контролю за запобіганням, протидією і боротьбою з корупцією;

12) покладення обов’язку щодо доведення невинуватості у справах про вчинення корупційного правопорушення на осіб, які підозрюються у вчиненні такого правопорушення;

13) обов’язком кожного сприяти запобіганню, протидії та боротьбі з корупцією, вчиняти дії, спрямовані на її викорінення;

14) покладення на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, зобов’язань щорічно подавати до Національної комісії з питань доброчесності декларації про доходи і майно, видатки, боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин щодо себе та членів своєї сім’ї;

15) системної та всебічної діяльності, спрямованої на викорінення корупції;

16) професіоналізму, аполітичності та неупередженості у діяльності органів, уповноважених на вжиття заходів щодо запобігання, протидії та боротьби з корупцією;

17) співмірності призначеного покарання вчиненому корупційному правопорушенню;

18) обов’язковості та невідворотності покарання за корупційне правопорушення;

19) відкритості, прозорості та гласності діяльності щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією, вільного та рівного доступу до інформації про боротьбу з корупцією;

20) пріоритетності заходів, що спрямовані на запобігання вчиненню корупційного правопорушення.

 

Стаття 4. Право на захист від корупції

1. Кожен має право на захист від корупції та на відшкодування шкоди, завданої корупційним діянням, включаючи застосування до осіб, вина яких у вчиненні корупційного правопорушення встановлена у визначеному законом порядку, поразки в правах та люстрації, передбачених Конституцією України та цим Законом.

 

Стаття 5. Законодавство у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Завданням законодавства України у сфері протидії і боротьби з корупцією є встановлення засад запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин.

2. Відносини, що виникають у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією, регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими законами.

3. Положення інших законів у частині запобігання, протидії та боротьби з корупцією не повинні суперечити цьому Закону.

4. Зміна положень цього Закону, викладення його у новій редакції може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до нього на всеукраїнському референдумі.

 

Стаття 6. Міжнародні стандарти у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. В Україні застосовуються міжнародні антикорупційні стандарти, прогресивний зарубіжний досвід у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією.

2. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та інші міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного антикорупційного законодавства.

3. Якщо міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про запобігання, протидію та боротьбу з корупцією, застосовуються правила міжнародних договорів.

 

Стаття 7. Державна політика у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Державна політика у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією визначається Конституцією України, цим Законом та іншими законами, міжнародними стандартами у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією.

2. Метою державної політики у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією є всебічна і системна діяльність, спрямована на викорінення корупції, побудову суспільства, вільного від корупції, реалізація права кожного на захист від корупції та на відшкодування шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

3. Реалізація державної політики у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією здійснюється Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України та Національною комісією з питань доброчесності у межах їх повноважень, визначених Конституцією України, цим Законом та іншими законами.

4. Державна політика у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією ґрунтується на активному залученні громадськості до її розробки та впровадження.

5. Особи, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції, перебувають під захистом держави. Держава забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров’я, житло та інше майно осіб, які надають допомогу в запобіганні, протидії і боротьбі з корупцією, а також членів їх сімей, інших родичів.

6. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції, здійснюється відповідно до закону.

РОЗДІЛ ІІ

НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ДОБРОЧЕСНОСТІ

Стаття 8. Національна комісія з питань доброчесності

1. Національна комісія з питань доброчесності (далі – Національна комісія) є постійно діючим, колегіальним, незалежним державним органом з питань запобігання, протидії і боротьби з корупцією.

2. Національна комісія функціонує на засадах самоврядування і у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

3. При Національній комісії утворюється Експертно-наукова рада з висококваліфікованих фахівців у галузі права для додаткового дослідження питань, пов’язаних з діяльністю Національної комісії, підготовка яких потребує експертно-наукового забезпечення. Порядок організації та діяльності Експертно-наукової ради визначається положенням, що затверджується Національною комісією.

4. Національна комісія відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Національної комісії з питань доброчесності, який визначає порядок проведення засідань Національної комісії, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання її діяльності.

5. Фінансування Національної комісії, її територіальних органів передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком. Пропозиції щодо обсягу фінансування Національної комісії, її територіальних органів і проект відповідного кошторису подаються Головою Національної комісії до Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України у процесі складання проекту Державного бюджету України на кожний наступний рік.

6. Національна комісія є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.

 

Стаття 9. Порядок формування (склад) Національної комісії

1. До складу Національної комісії входять п’ятнадцять членів Національної комісії.

2. Членом Національної комісії може бути громадянин України, який на день призначення досяг тридцяти п’яти років, має вищу юридичну освіту і досвід правозахисної діяльності не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років, володіє державною мовою та високими моральними якостями.

3. Член Національної комісії призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.

4. Право призначати та звільняти членів Національної комісії належить з’їзду громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави та які налічують у своєму складі не менше п’яти тисяч осіб.

5. До складу з’їзду громадських організацій України, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави  та які налічують у своєму складі не менше п’яти тисяч осіб, входять делегати, які обираються на конференціях таких громадських організацій в межах областей, де вони зареєстровані, шляхом таємного голосування відносною більшістю голосів делегатів, які беруть участь у конференції.

6. Кожну область, Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь на з’їзді громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави, представляють 10 делегатів.

7. З’їзд громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави та які налічують у своєму складі не менше п’яти тисяч осіб, скликається у разі необхідності на вимогу не менш як однієї десятої від загальної кількості відповідних громадських організацій, але не рідше ніж один раз на три роки.

Реєстр громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави  та які налічують у своєму складі не менше п’яти тисяч осіб, ведеться Міністерством юстиції України.

З’їзд громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави, на якому вперше формується персональний склад Національної комісії, організовується і проводиться Кабінетом Міністрів України.

8. Про день, час і місце початку роботи з’їзду громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави, та питання, що вносяться на його обговорення, відповідні громадські організації повідомляються не пізніше ніж за 90 днів до дня початку роботи з’їзду.

9. З’їзд громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави  та які налічують у своєму складі не менше п’яти тисяч осіб, є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини обраних делегатів, які представляють більшість конференцій громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової  держави.

10. Рішення з’їзду громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави та які налічують у своєму складі не менше п’яти тисяч осіб, приймаються таємним голосуванням. Рішення з’їзду приймаються більшістю голосів делегатів, які беруть у ньому участь.

 

Стаття 10. Присяга члена Національної комісії

1. Перед вступом на посаду член Національної комісії складає перед Верховною Радою України таку присягу:

«Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями викорінювати корупцію, боротися з нею, запобігати та протидіяти її проявам, дбати про дотримання гарантованого Конституцією України права кожного на захист від корупції.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників».

2. Текст присяги члена Національної комісії підписується ним і зберігається в архіві Верховної Ради України, а її копія надається члену Національної комісії.

3. При наявності обставин, що виключають можливість складення присяги членом Національної комісії перед вступом на посаду, підписаний членом Національної комісії текст присяги передається до Верховної Ради України.

 

Стаття 11. Несумісність посади члена Національної комісії

1. Члени Національної комісії є державними службовцями і здійснюють свої повноваження на постійній основі.

2. Член Національної комісії не може мати будь-якого представницького мандата чи перебувати на іншій державній службі, службі в органах влади Автономної Республіки Крим чи органах місцевого самоврядування.

3. Член Національної комісії не може займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

4. Члени Національної комісії на час здійснення своїх повноважень не можуть бути кандидатами на виборні посади в органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування; членами політичних партій, громадських організацій, інших  громадських об’єднань.

5. Члени Національної комісії на час здійснення своїх повноважень не можуть відкривати та мати рахунки (вклади) в банках на території іноземних держав, а також зберігати готівкові кошти в таких банках та/або набувати право власності на нерухоме майно на території іноземних держав та/або цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб.

 

Стаття 12. Гарантії незалежності члена Національної комісії

1. Незалежність членів Національної комісії гарантується Конституцією і законами України. Здійснюючи свої повноваження, члени Національної комісії підкоряються тільки Конституції і законам України.

Вплив на членів Національної комісії у будь-який спосіб забороняється.

2. Держава забезпечує особисту безпеку членів Національної комісії та їхніх сімей.

3. Професійні права та обов’язки, честь і гідність члена Національної комісії гарантуються і охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема:

1) забороняються будь-які втручання та перешкоди виконанню членом Національної комісії своїх повноважень;

2) проведення стосовно члена Національної комісії оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій може здійснюватись лише з дозволу суду, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора України;

3) життя, здоров’я, честь і гідність члена Національної комісії та членів його сім’ї, їх майно перебувають під охороною держави, посягання на них тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом;

4) повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення членом Національної комісії може бути здійснене лише Генеральним прокурором України;

5) забороняється притягати до кримінальної чи іншої відповідальності члена Національної комісії або погрожувати застосуванням відповідальності у зв’язку зі здійсненням ним своїх повноважень згідно із законом.

Стаття 13. Припинення повноважень члена Національної комісії

1. Член Національної комісії звільняється з посади виключно у разі:

1) закінчення строку, на який його призначено;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) порушення вимог щодо несумісності;

4) порушення присяги;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

6) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

7) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

8) складання повноважень за його особистою заявою.

Повноваження члена Національної комісії припиняються у разі його смерті.

2. Припинення повноважень члена Національної комісії у інший спосіб не допускається.

 

Стаття 14. Голова Національної комісії та його заступники

1. Голова Національної комісії та його заступники обираються на спеціальному засіданні Національної комісії зі складу членів Національної комісії шляхом таємного голосування тільки на один трирічний строк.

2. Голова Національної комісії очолює Національну комісію та організовує її діяльність.

До повноважень Голови Національної комісії належать:

1) скликання і проведення засідань Національної комісії, пропонування порядку денного засідання Національної комісії;

2) розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Національної комісії, її територіальних органів відповідно до кошторису, затвердженого Національною комісією;

3) здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією України, цим Законом і рішеннями Національної комісії, що регламентують організацію її внутрішньої роботи.

3. Голова Національної комісії має першого заступника і заступника Голови Національної комісії.

Заступники Голови Національної комісії виконують за дорученням Голови Національної комісії окремі його повноваження. У разі відсутності Голови Національної комісії або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов’язки виконує перший заступник, а в разі відсутності Голови і першого заступника – заступник Голови Національної комісії.

Заступники Голови Національної комісії обираються після обрання Голови Національної комісії за пропозицією Голови Національної комісії.

Порядок обрання Голови Національної комісії, заступників Голови Національної комісії встановлюється Регламентом Національної комісії з питань доброчесності.

Стаття 15. Повноваження Національної комісії

1. До повноважень Національної комісії належать:

1) запобігання, профілактика і виявлення фактів корупції;

2) проведення комплексних та цільових перевірок органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій всіх форм власності з питань дотримання антикорупційного законодавства;

3) звернення до Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

4) звернення до суду з питань дострокового припинення повноважень народних депутатів України у випадках голосування народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України за інших народних депутатів України; спотворення волі виборців шляхом невходження народного депутата України до складу фракції політичної партії, за списком якої його обрано до Верховної Ради України або яка висунула його в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі, вихід або виключення народного депутата України зі складу такої фракції через переслідування особистих інтересів; використання наданого народному депутату України мандата та пов’язаних із цим можливостей у будь-який спосіб у власних інтересах чи в інтересах інших осіб з метою одержання прямої чи непрямої вигоди, вчинення іншого корупційного правопорушення;

5) звернення до суду з питань дострокового припинення повноважень депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад у випадках голосування депутатів місцевих рад на засіданнях відповідних рад за інших депутатів,  використання наданих депутату сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради мандата та пов’язаних із цим можливостей у будь-який спосіб у власних інтересах чи в інтересах інших осіб з метою одержання прямої чи непрямої вигоди, вчинення іншого корупційного правопорушення;

6) звернення до суду з питань дострокового припинення повноважень сільських, селищних, міських голів у випадках використання наданого йому мандата та пов’язаних із цим можливостей у будь-який спосіб у власних інтересах чи в інтересах інших осіб з метою одержання прямої чи непрямої вигоди, вчинення іншого корупційного правопорушення;

7) внесення до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи проектів законів з питань запобігання, протидії та боротьби з корупцією;

8) вступ у міжнародні відносини від імені України, проведення переговорів, укладення угод, представництво інтересів України в судах та інших установах, вчинення інших дій, спрямованих на здійснення заходів щодо повернення до України коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень;

9) порушення перед компетентними органами питань про притягнення до відповідальності осіб, які підозрюються у вчиненні корупційного правопорушення;

10) проведення перевірки доброчесності будь-якої посадової чи службової особи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; інших осіб, уповноважених на виконання окремих функцій держави, які здійснюють свої повноваження на громадських засадах (безоплатно);

11) проведення антикорупційної експертизи проектів законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, підготовка експертних висновків на такі проекти, що є обов’язковими для розгляду і врахування у процесі прийняття відповідного акта;

12) здійснення антикорупційної експертизи чинних законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, звернення до відповідного органу державної влади,  органу місцевого самоврядування або до суду в разі виявлення невідповідності такого акта вимогам антикорупційного законодавства або наявності передумов недоброчесності з вимогою про скасування такого акта;

13) залучення у разі необхідності до проведення антикорупційних експертиз вчених та інших фахівців; 

14) витребування від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян необхідних документів, матеріалів та іншої інформації з питань, що належать до повноважень Національної комісії;

15) звернення до правоохоронних органів з дорученням стосовно проведення розслідування корупційного правопорушення;

16) інформування громадськості про вжиті заходи щодо запобігання, протидії та боротьби з корупцією, виявлені факти корупційних правопорушень;

17) внесення подань до правоохоронних органів, судів, інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам, іншим юридичним та фізичним особам  для вжиття відповідних невідкладних заходів у тижневий строк з метою усунення виявлених порушень антикорупційного законодавства, притягнення до відповідного виду юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційного правопорушення;

18) утворення, ліквідація, реорганізація територіальних органів Національної комісії;

19) інші повноваження, визначені Конституцією України та цим Законом.

Стаття 16. Рішення Національної комісії

1. Національна комісія здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на своїх засіданнях.

2. За результатами розгляду на засіданні Національної комісії питання порядку денного Національна комісія ухвалює рішення у формі постанови.

3. З питань організації внутрішньої діяльності Національна комісія може ухвалювати протокольне рішення.

4. Постанови приймаються Національною комісією поіменним голосуванням шляхом опитування членів Національної комісії.

5. Член Національної комісії не має права утриматися від голосування.

6. Постанови мотивуються письмово, підписуються окремо членами Національної комісії, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються.

Підписання членами Національної комісії постанови є обов’язковим, а відмова від її підписання є порушенням присяги члена Національної комісії.

7. Постанови підписуються і оприлюднюються не пізніше двох днів після прийняття.

8. Рішення Національної комісії та її територіальних органів є обов’язковими для виконання.

9. Постанови Національної комісії можуть бути оскаржені до Вищого адміністративного суду України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Всі інші рішення, дії чи бездіяльність Національної комісії, члена Національної комісії можуть бути оскаржені до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Рішення, дії чи бездіяльність  територіальних органів Національної комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням відповідного органу в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

 

Стаття 17. Взаємодія Національної комісії з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, політичними партіями, підприємствами, установами, організаціями

1. Національна комісія для належного виконання покладених на неї Конституцією України та цим Законом повноважень співпрацює з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, політичними партіями, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

2. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, політичні партії, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, їх посадові та службові особи сприяють Національній комісії у здійсненні нею повноважень, передбачених Конституцією України та цим Законом.

3. Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадових та службових осіб у діяльність Національної комісії не допускається, крім випадків, визначених законом.

4. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, політичні партії, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернулася Національна комісія, її службові та посадові особи, територіальні органи щодо здійснення контролю за запобіганням, протидією і боротьбою з корупцією, зобов’язані надавати необхідну інформацію, зокрема:

1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормативними актами про охорону державної та службової таємниць;

2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій та рішень.

5. Відмова органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в здійснення Національною комісією, її посадовими та службовими особами, територіальними органами контролю за виконанням законів у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією, дотриманням права кожного на захист від корупції, усуненням наслідків корупційних правопорушень вважається корупційним правопорушенням, за яке настає юридична відповідальність.

Стаття 18. Взаємодія Національної комісії з правоохоронними органами

1. У разі виявлення фактів, що можуть свідчити про вчинення особами, визначеними статтею 38 цього Закону, корупційних правопорушень, Національна комісія засвідчує такий факт і дає доручення правоохоронним органам провести розслідування корупційного правопорушення з одночасною передачею відповідних матеріалів.

2. Про хід та результати розслідування корупційного правопорушення, яке проводиться за дорученням Національної комісії, правоохоронні органи систематично інформують Національну комісію як з власної ініціативи, так і за її запитом.

3. Виконання правоохоронними органами доручень Національної комісії є обов’язковим.

Невиконання та/або неналежне виконання працівниками правоохоронних органів доручень Національної комісії, даних в межах наданих їй повноважень, вважається корупційним правопорушенням, за яке настає юридична відповідальність.

 

Стаття 19. Територіальні органи Національної комісії

1. Територіальні органи Національної комісії (далі – територіальні органи) можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи, якщо таке рішення прийнято Національною комісією.

2. Територіальні органи підпорядковані Національній комісії, а територіальні органи нижчого рівня – також територіальним органам вищого рівня.

3. Завданням територіальних органів є реалізація повноважень Національної комісії на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці в межах, визначених Національною комісією.

4. Акти територіальних органів можуть бути скасовані Національною комісією повністю чи в окремій частині.

5. Територіальний орган очолює керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади Національною комісією за поданням Голови Національної комісії.

6. Керівник територіального органу здійснює керівництво територіальним органом, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності.

7. Структуру, чисельність, штатний розпис та кошторис територіальних органів затверджує Голова Національної комісії.

8. Інші питання організації та діяльності територіальних органів визначаються Положенням про територіальні органи Національної комісії, яке ухвалюється Національною комісією.

 

Стаття 20. Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії, їх проектів

1. Антикорупційна експертиза включає перевірку проекту акта на дотримання вимог антикорупційного законодавства та аналіз на предмет наявності передумов недоброчесності, що можуть міститися у такому проекті.

2. Національна комісія має право проводити антикорупційні експертизи проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади, будь-якого іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування.

Експертні висновки Національної комісії є обов’язковими для розгляду і врахування у процесі ухвалення (прийняття) відповідного акта.

3. Національна комісія має право проводити антикорупційну експертизу чинних актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади, будь-якого іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування.

У разі виявлення невідповідності таких актів антикорупційному законодавству або наявності передумов недоброчесності Національна комісія звертається до відповідного органу або до суду з вимогою про скасування такого акта.

4. З метою забезпечення здійснення антикорупційної експертизи Національна комісія може призначати (у разі необхідності) своїх представників при Верховній Раді України, Президентові України, Кабінетові Міністрів України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, інших органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Повноваження та організація діяльності представників Національної комісії  визначається Положенням про представників Національної комісії з питань доброчесності, яке затверджується Національною комісією.

Стаття 21. Звернення Національної комісії до Конституційного Суду України

1. Національна комісія має право звертатися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо вирішення питання про:

1) відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість

3) офіційне тлумачення Конституції та законів України.

 

Стаття 22. Звіти та доповідь Національної комісії

1. Національна комісія щороку не пізніше 1 березня готує та оприлюднює у формі телевізійної конференції звіт про результати проведення заходів щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією.

Національна комісія щороку не пізніше 1 березня представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан проведення заходів щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією.

2. Територіальні органи Національної комісії щоквартально готують та оприлюднюють у формі телевізійних конференцій звіти про результати проведення заходів щодо протидії, запобігання і боротьби з корупцією на відповідній території.

3. У звіті мають відображатися такі відомості:

1) статистичні дані про результати діяльності Національної комісії (її територіальних органів) з обов’язковим зазначенням таких даних:

кількість осіб, внесених до Державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення;

кількість юридичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

кількість осіб, притягнених до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, з розбивкою на види корупційних правопорушень, визначені статтею 32 цього Закону;

відомості про розмір завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування;

відомості про осіб, до яких застосовано інститут поразки в правах;

2) узагальнені результати антикорупційної експертизи чинних  нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії, їх проектів;

3) узагальнені рішення Національної комісії (її територіальних органів);

4) узагальнені звернення Національної комісії до Конституційного Суду України;

5) узагальнені законодавчі ініціативи Національної комісії;

6) інформація про результати виконання органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування заходів щодо запобігання та протидії корупції;

7) результати соціологічних досліджень, що проводяться державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань стану корупції в державі.

Відомості, зазначені у звіті, підлягають оприлюдненню шляхом опублікування в офіційних виданнях України.

4. Готуючи такі звіти та доповідь на вимогу Національної комісії, її територіальних органів, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати у визначений у вимозі термін Національній комісії та її територіальним органам усю необхідну інформацію.

 

Стаття 23. Взаємодія Національної комісії з громадськістю

1. Національна комісія інформує суспільство про свою діяльність, залучає громадськість України до процесу прийняття рішень з питань, що мають важливе значення для боротьби з корупцією, протидії їй, а також використовує інші форми взаємодії із громадськістю, передбачені Конституцією України, цим Законом.

Стаття 24. Забезпечення діяльності Національної комісії

1. Для організаційного, технічного, науково-експертного та іншого забезпечення діяльності Національної комісії створюється секретаріат Національної комісії.

2. Працівники секретаріату призначаються на посаду та звільняються з посади Головою Національної комісії.

3. Керівник секретаріату Національної комісії та його заступники призначаються Національною комісією.

4. Посади в секретаріаті Національної комісії відносяться Кабінетом Міністрів України до відповідних категорій посад державних службовців.

5. Заробітна плата, побутове забезпечення і соціальний захист працівників секретаріату Національної комісії здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

6. Штатний розпис працівників секретаріату Національної комісії затверджується Національною комісією на її засіданні в межах фонду оплати праці працівників секретаріату та граничної чисельності працівників секретаріату, визначеної Національною комісією.

РОЗДІЛ ІІІ

ОРГАНИ, УПОВНОВАЖЕНІ НА ЗАПОБІГАННЯ, ПРОТИДІЮ І БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ

 

Стаття 25. Органи, уповноважені на здійснення заходів щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Президент України, Верховна Рада України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, її викорінення в межах повноважень, визначених Конституцією України, а Національна комісія – в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України.

2. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють заходи щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених Конституцією України, законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.

3. Національна комісія спрямовує і координує роботу органів державної виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією, її викорінення відповідно до Конституції і законів України.

4. Правоохоронні органи, уповноважені на боротьбу з корупцією, безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень.

Правоохоронними органами, уповноваженими на боротьбу з корупцією, є органи прокуратури, органи Держаного бюро розслідувань, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією Міністерства внутрішніх справ України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, інші уповноважені законом правоохоронні органи.

Досудове розслідування корупційних правопорушень може здійснюватись на підставі звернень Національної комісії, її територіальних органів.

5. Координацію діяльності правоохоронних органів з питань запобігання, протидії і боротьби з корупцією здійснюють Національна комісія, її територіальні органи сумісно з Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами у межах повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

6. Суб’єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках – у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, є:

1) Національна комісія;

2) територіальні органи Національної комісії;

3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим;

4) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи;

5) громадські організації, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави;

6) громадяни України;

7) інші особи у випадках, визначених законом.

7. Посадові та службові особи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів зобов’язані у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення Національну комісію (її територіальні органи) та відповідний правоохоронний орган.

 

Стаття 26. Інформування правоохоронними органами громадськості про заходи щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Правоохоронні органи, визначені частиною четвертою статті 25 цього Закону, зобов’язані будувати свою діяльність виходячи з принципів гласності і прозорості та щоквартально оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією, надавати відомості про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

РОЗДІЛ ІV

УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ В ЗАХОДАХ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

 

Стаття 27. Участь громадян та громадських об’єднань у заходах щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Громадяни України можуть брати участь у заходах щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією у формах, визначених  статтею 28 цього Закону.

2. Обмеження участі громадян та громадських об’єднань у передбачених цим Законом формах участі громадськості у заходах контролю за запобіганням, протидією і боротьбою з корупцією не допускається.

 

Стаття 28. Форми участі громадськості у заходах контролю за запобіганням, протидією і боротьбою з корупцією

1. Громадськість бере участь у заходах щодо здійснення контролю за запобіганням, протидією і боротьбою з корупцією через:

1) надання з’їзду громадських організацій права призначати та звільняти членів Національної комісії;

2) права виявляти ознаки корупційних правопорушень та інформувати про них Національну комісію та інші уповноважені органи;

3) перевірку відповідності задекларованих особами, уповноваженими на виконання функцій держави, доходів їхнім видаткам завдяки вільному доступу до Єдиного державного реєстру доходів і майна, видатків, боргових та кредитних зобов’язань і прав осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в мережі Інтернет;

4) проведення незалежної антикорупційної експертизи;

5) повідомлення про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень керівництва та колективу підприємства, установи чи організації, в яких було вчинено ці правопорушення, а також громадськості;

6) право запитувати та одержувати від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, визначеними цим Законом та іншими законами, інформацію про діяльність щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією;

7) проведення та замовлення проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подачу за результатами   експертизи пропозиції до відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

8) проведення та замовлення проведення громадської антикорупційної експертизи чинних правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, подачу за результатами експертизи пропозицій до відповідних органів;

9) участь у парламентських слуханнях та інших заходах, що проводяться органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування,  з питань запобігання, протидії і боротьби з корупцією;

10) внесення пропозицій суб’єктам права законодавчої ініціативи щодо удосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією;

11) проведення, замовлення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання, протидії і боротьби з корупцією;

12) проведення заходів щодо інформування населення з питань запобігання, протидії і боротьби з корупцією;

13) здійснення громадського контролю за виконанням законів у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією у межах та формах, не заборонених законодавством, а також в інших формах, визначених цим Законом та іншими законами.

 

Стаття 29. Доступ громадськості до інформації про запобігання, протидію та боротьбу з корупцією

1. Громадському об’єднанню, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією, а також основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.

2. Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб’єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування невідкладно, але не пізніше дня, наступного за днем їх внесення належним суб’єктом до відповідного органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування.

3. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування узагальнюють результати громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, передбачених частиною другою цієї статті, та оприлюднюють їх у засобах масової інформації.

 

Стаття 30. Державна підтримка участі громадськості у заходах щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Держава всебічно підтримує і заохочує участь громадськості у заходах щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією.

 

Стаття 31. Громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів

1. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, громадські організації, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави, проводять антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів.

Порядок і методологія проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів визначається рекомендаціями Національної комісії. Такі рекомендації мають консультативний характер і можуть враховуватися громадськими організаціями у процесі проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

Ініціатива щодо проведення громадських антикорупційних експертиз може виходити від будь-якої фізичної особи, громадського об’єднання, юридичних осіб.

2. Результати експертиз проектів нормативно-правових актів доводяться громадською організацією до відома органу, до компетенції якого належить ухвалення такого акта, та Національної комісії, які за наслідками ознайомлення з висновком антикорупційної експертизи ухвалюють вмотивоване рішення в межах повноважень, наданих їм законодавством.

3. Результати експертиз проектів нормативно-правових актів підлягають опублікуванню громадською організацією, яка проводила таку експертизу.

4. Проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок громадських організацій або інших джерел, не заборонених законодавством.

5. Вимоги частин першої – четвертої цієї статті поширюються і на чинні нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ V

КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

Стаття 32. Види корупційних правопорушень

1. Будь-яке діяння (дія чи бездіяльність), що містить ознаки корупції, вчинене особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або будь-якою іншою юридичною чи фізичною особою, за яке Конституцією та законами України установлено конституційну, політичну, кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, дисциплінарну або іншу відповідальність, є корупційним правопорушенням.

2. До корупційних правопорушень належать:

1) одержання та вимагання хабара;

2) створення умов для дачі хабара;

3) зловживання службовим становищем у будь-якій формі;

4) неправомірне сприяння фізичним або юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності;

5) політична корупція;

6) корупційний лобізм;

7) неправомірні утиски з боку посадових і службових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

8) корупційна опіка;

9) безпідставне використання чужого майна;

10) інші дії (бездіяльність), які відповідно до цього Закону та/або інших законів віднесено до корупційних правопорушень.

 

Стаття 33. Політична корупція як вид корупційного правопорушення

1. Політична корупція є видом корупційних правопорушень, до якого належить:

1) надання (або обіцянка надання) кандидатом на виборну посаду в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування третім особам винагороди у будь-якій формі в обмін на підтримку своєї кандидатури на виборах;

2) вимога, прохання або рекомендація осіб, уповноважених на виконання функцій держави, інших осіб, які отримують заробітну плату з державного або місцевого бюджету, підтримати того чи іншого кандидата, ту чи іншу політичну партію, проголосувати на виборах за них;

3) вимога, прохання або рекомендація осіб, уповноважених на виконання функцій держави, інших осіб, які отримують заробітну плату з державного або місцевого бюджету, зробити пожертви на передвиборну (референдну) кампанію суб’єкта виборчого чи референдного процесу, його виборчого фонду чи фонду референдуму, до благодійного чи іншого фонду  осіб, уповноважених на виконання функцій держави, членів їх сімей, внески на рахунки політичних партій чи громадських об’єднань тощо;

4) порушення народними депутатами України вимог щодо особистого голосування на засіданнях Верховної Ради України, передбачених частиною третьою статті 84 Конституції України;

5) голосування народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України за інших народних депутатів України;

6) спотворення волі виборців шляхом невходження народного депутата України до складу фракції політичної партії, за списком якої його обрано до Верховної Ради України або яка висунула його в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі, вихід або виключення народного депутата України зі складу такої фракції через переслідування особистих інтересів;

7) використання народними депутатами України, депутатами місцевих рад, сільськими, селищними, міськими головами, головами районних в місті, районних та обласних рад наданих їм законом повноважень з метою підтримки у формі голосування чи в іншій формі проектів актів (рішень), що містять ознаки лобізму інтересів фізичних чи юридичних осіб, усупереч публічним інтересам.

 

Стаття 34. Корупційний лобізм в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування як вид корупційного правопорушення

1. Корупційний лобізм в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування є видом корупційного правопорушення, до якого належать:

1) отримання прямої чи непрямої винагороди (зиску) посадовими чи службовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування за ухвалення тих чи інших рішень у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб, що завдають шкоди суспільним інтересам, порушують права і свободи людини та громадянина;

2) отримання особами, уповноваженими на виконання функцій держави, членами їх сімей певних преференцій у вигляді матеріальних чи нематеріальних благ, яких за звичайних обставин вони б отримати не могли, в обмін на лояльність у ставленні до третіх осіб, певних подій, ухвалення певних рішень.

 

Стаття 35. Неправомірні утиски з боку посадових і службових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування як вид корупційного правопорушення

1. Неправомірні утиски з боку посадових і службових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є видом корупційного правопорушення, вчинення якого пов’язане з використанням (зловживанням) особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданих їм владних повноважень для отримання ними чи членами їх сімей прямої або непрямої вигоди через:

1) спонукання фізичних та юридичних осіб до вчинення певних дій на користь осіб, уповноважених на виконання функцій держави, членів їх сімей, третіх осіб;

2) протиправне поглинання та захоплення підприємств, установ та організацій усіх форм власності чи отримання іншої прямої або непрямої вигоди тощо;

3) перехоплення контролю над підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та/або їх ліквідними активами;

4) потурання діям, спрямованим на настання наслідків, наведених у цій статті, через вчинення інших дій або бездіяльність. 

 

Стаття 36. Корупційна опіка як вид корупційного правопорушення

1. Корупційна опіка є видом корупційного правопорушення, яке полягає у протиправному використанні особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданих їм службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою отримання ними чи членами їх сімей прямої або непрямої вигоди через:

1) прикриття неправомірних дій фізичних та юридичних осіб, що призвело або могло призвести до уникнення відповідальності зазначеними особами;

2) прикриття неправомірних дій фізичних та юридичних осіб, що завдало або могло завдати шкоду державі, територіальній громаді, іншим юридичним чи фізичним особам, з метою отримання ними чи членами їх сімей прямої або непрямої вигоди.

 

Стаття 37. Неспівмірність дій, пов’язаних з використанням чужого майна

1. Купівля, продаж або використання чужого майна за необґрунтовану (занижену) плату є корупційним діянням.

2. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, іншим особам, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, та членам їх сімей забороняється купівля, продаж майна за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

3. Особам, визначеним частиною другою цієї статті, забороняється використання чужого майна безоплатно або за вартість, яка є нижчою за мінімальну ринкову.

РОЗДІЛ VІ

СУБ’ЄКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

Стаття 38. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

1. Суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави;

2) посадові особи, уповноважені на виконання окремих функцій держави, які здійснюють свої повноваження на громадських засадах (безоплатно);

3) інші посадові особи та особи, які одержують заробітну плату за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету;

4) посадові особи політичних партій, громадських об’єднань, профспілок, релігійних організацій, які одержують заробітну плату за рахунок коштів цих організацій;

5) кандидати на виборні посади в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування;

6) особи, які не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

7) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;

8) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, судді та посадові особи міжнародних судів;

9) фізичні та юридичні особи, які протиправно надають матеріальні чи нематеріальні блага зазначеним особам;

10) посадові особи юридичних осіб приватного права у випадках, визначених цим Законом;

11) юридичні особи у випадках, визначених цим Законом.

 

Стаття 39. Юридична особа як суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення

1. Юридична особа є суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення.

2. Юридична особа несе відповідальність за вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого з видів корупційних правопорушень, передбачених цим Законом.

3. Юридична особа несе матеріальну та іншу відповідальність, передбачену статтею 65 цього Закону.

 

Стаття 40. Посадові особи юридичних осіб приватного права, їх засновники, учасники та фізичні особи як суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

1. Суб’єктами відповідальності за вчинення від імені та/або в інтересах юридичної особи приватного права корупційного правопорушення є:

1) засновники, учасники юридичної особи приватного права, а також особи, які спеціально уповноважені на виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків у межах юридичної особи приватного права або обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків у межах юридичної особи приватного права незалежно від форми власності юридичної особи;

2) засновники, учасники юридичної особи приватного права, їх посадові особи у разі одержання від них особами, зазначеними в статті 38 цього Закону, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди чи інших матеріальних або нематеріальних благ.

2. Фізичні особи є суб’єктами відповідальності за вчинення корупційного правопорушення у разі одержання від них особами, зазначеними в статті 38 цього Закону, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди чи інших матеріальних або нематеріальних благ.

 

Стаття 41. Солідарна (спільна) відповідальність за корупційні правопорушення

1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, безпосередньо підлеглі яких вчинили корупційне правопорушення, несуть з ними спільну (солідарну) відповідальність (за винятком кримінальної) за потурання корупції.

2. Особи, які не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, але надають публічні послуги, у разі неналежного виконання покладених на них обов’язків, що призвело або могло призвести до вчинення корупційного правопорушення, несуть з особами, які вчинили корупційне правопорушення, спільну (солідарну) відповідальність (за винятком кримінальної) за потурання корупції.

РОЗДІЛ VІІ

АНТИКОРУПЦІЙНІ ПЕРЕВІРКИ

 

Стаття 42. Види антикорупційних перевірок

1. Національна комісія має право проводити антикорупційні перевірки будь-якого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, а також підприємств, установ та організацій різних форм власності, що повністю або частково фінансуються за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, осіб, які отримують заробітну плату за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету.

2. Антикорупційна перевірка передбачає перевірку Національною комісією дотримання вимог антикорупційного законодавства суб’єктом, який перевіряється.

3. Антикорупційні перевірки поділяються на:

1) фінансові;

2) документальні;

3) планові та позапланові;

4) перевірку доброчесності, передбачену статтею 44 цього Закону;

5) спеціальну перевірку щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, передбачену статтею 59 цього Закону.

4. Фінансовою є перевірка Національною комісією та її територіальними органами даних, зазначених особами у деклараціях, визначених частиною першою статті 50 цього Закону.

5. Документальною є перевірка Національною комісією та її територіальними органами дотримання вимог антикорупційного законодавства суб’єктом, який перевіряється, шляхом ознайомлення з документами, виданими підконтрольним суб’єктом у процесі виконання ним своїх повноважень.

6. В межах проведення однієї антикорупційної перевірки можуть поєднуватися різні її види.

7. Антикорупційні перевірки проводяться в межах плану таких перевірок (планові) чи позапланові – на підставі звернень юридичних і фізичних осіб.

У разі наявності сумнівів щодо дотримання суб’єктами, визначеними частиною першою цієї статті, вимог антикорупційного законодавства Національна комісія може проводити позапланові перевірки за власною ініціативою, а її територіальні органи – за погодженням з Національною комісією.

 

Стаття 43. Планові та позапланові антикорупційні перевірки

1. Планові антикорупційні перевірки проводяться не частіше ніж один раз на квартал.

2. Позапланові перевірки проводяться на підставі звернень юридичних і фізичних осіб про недотримання суб’єктами, визначеними частиною першою статті 42 цього Закону, вимог антикорупційного законодавства.

Стаття 44. Перевірка доброчесності

1. Перевірка доброчесності полягає у свідомій пропозиції особі, уповноваженій на виконання функцій держави, вчинити певну дію або утриматись від вчинення певної дії за винагороду, а у разі згоди особи, уповноваженої на виконання функцій держави, на таку пропозицію та вчинення діяння, спрямованого на виконання корупційної домовленості, – притягненні її до відповідного виду юридичної відповідальності.

2. Перевірка доброчесності здійснюється Національною комісією із залученням працівників правоохоронних органів у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, з особливостями, передбаченими цим Законом, на підставі звернень юридичних та фізичних осіб або за власною ініціативою.

 

Стаття 45. Проведення антикорупційної перевірки діяльності суддів, працівників правоохоронних органів

1. Проведення антикорупційної перевірки діяльності суддів, працівників правоохоронних відомств проводиться Національною комісією спільно з органами, які мають повноваження щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно зазначених посадових і службових осіб, їх звільнення із займаних посад.

2. Органи, вказані у частині першій цієї статті, не мають права відмовити Національній комісії, якщо та звернулася з відповідним клопотанням стосовно проведення антикорупційної перевірки діяльності суддів, працівників правоохоронних відомств.

 

Стаття 46. Проведення перевірки за клопотанням громадян та громадських об’єднань

1. У разі виникнення у громадян чи громадських об’єднань об’єктивних сумнівів щодо дотримання особами, уповноваженими на виконання функцій держави, та іншими суб’єктами, визначеними частиною першою статті 42 цього Закону, вимог антикорупційного законодавства вони мають право звернутися до Національної комісії стосовно проведення антикорупційної перевірки зазначених суб’єктів.

2. Проведення антикорупційної перевірки за клопотанням громадян чи громадських об’єднань є обов’язковим.

3. Про результати антикорупційної перевірки Національна комісія повідомляє громадян чи громадські об’єднання, які зверталися з відповідним клопотанням.

РОЗДІЛ VIІІ

ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ

 

Стаття 47. Обмеження щодо використання чужого майна

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, іншим особам, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, забороняється користуватися чужим майном безоплатно або за вартість, що є нижчою за мінімальну ринкову.

2. Визначення ринкової вартості майна, яким користуються особи, уповноважені на виконання функцій держави, або особи, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, проводиться експертами, залученими Національною комісією.

 

Стаття 48. Обмеження щодо укладення угод купівлі-продажу

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, іншим особам, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, забороняється укладати угоди купівлі-продажу з третіми особами, якщо вартість об’єкта купівлі-продажу є завищеною або заниженою (не є ринковою).

2. Визначення ринкової вартості майна, яке є об’єктом купівлі-продажу, проводиться експертами, залученими Національною комісією.

 

Стаття 49. Обов’язок доведення невинуватості

1. Обов’язок доведення невинуватості (презумпція винуватості) у справах про вчинення корупційних правопорушень покладається на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, які підозрюються у вчиненні корупційних правопорушень (крім корупційних правопорушень, за які законом передбачена кримінальна відповідальність).

2. Особа вважається винною у вчиненні корупційного правопорушення і має бути притягнута до юридичної відповідальності, доки не доведе у встановленому законом порядку свою невинуватість. 

3. Невинуватість у вчиненні корупційного правопорушення не може доводитися доказами, одержаними незаконним шляхом, а також ґрунтуватись на припущеннях.

 

Стаття 50. Фінансовий контроль

1. Кожна посадова і службова особа органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування зобов’язана щорічно до 1 квітня подавати до Національної комісії такі декларації стосовно себе та членів своєї сім’ї:

1) про доходи і майно;

2) про видатки;

3) про боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин.

Форми зазначених декларацій встановлюються Національною комісією, а порядок їх подачі визначається розділом ХІ цього Закону.

2. Особи, які без поважних причин не подали декларації, визначені частиною першою цієї статті, за поданням Національної комісії звільняються із займаних посад за порушення присяги.

3. Усі не задекларовані у встановленому цим Законом порядку доходи і видатки посадових і службових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування вважаються незаконними до того часу, поки не буде доведено зворотне.

До осіб, які не задекларували у встановленому цим Законом порядку доходи і майно; видатки; боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин, стосовно себе та членів своєї сім’ї, застосовується один з видів юридичної відповідальності, передбачений за вчинення корупційного правопорушення, пропорційний загальній вартості незадекларованих доходів та видатків, інших відомостей.

4. Особа, яка претендує на зайняття посади в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, до призначення або обрання на відповідну посаду подає три декларації: про доходи і майно; видатки; боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин, стосовно себе та членів своєї сім’ї в порядку, визначеному розділом ХІ цього Закону, за минулий рік за формою, встановленою Національною комісією.

Стаття 51. Обмеження щодо використання посадового або службового становища

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, забороняється:

1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти державного або місцевого бюджету);

2) неправомірно сприяти призначенню або обранню на посаду певної особи;

3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;

4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків тощо;

5) неправомірно втручатися в діяльність підприємств, установ, організацій всіх форм власності, їх посадових осіб;

6) одержувати та вимагати хабара;

7) створювати умови для дачі хабара;

8) зловживати службовим становищем у будь-якій формі для досягнення будь-яких наслідків;

9) неправомірно сприяти кандидатам на виборні посади в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;

10) вимагати, просити або рекомендувати пожертви на передвиборну (референдну) кампанію одного із суб’єктів виборчого чи референдумного процесу, до їхнього виборчого фонду чи фонду референдуму, до благодійного чи іншого фонду осіб, уповноважених на виконання функцій держави, членів їх сімей, внески на рахунки політичних партій чи громадських об’єднань тощо;

11) неправомірно отримувати пряму чи непряму винагороду (вигоду) за ухвалення тих або інших рішень у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб;

12) неправомірно спонукати фізичних та юридичних осіб до вчинення певних дій на користь осіб, уповноважених на виконання функцій держави, третіх осіб;

13) сприяти протиправному поглинанню та захопленню підприємств, установ і організацій усіх форм власності;

14) покривати неправомірні дії фізичних та юридичних осіб;

15) укладати угоди купівлі-продажу або користування майном за ціною, яка є меншою за мінімальну ринкову.

 

Стаття 52. Недопустимість конфлікту інтересів

1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, а також особи, які надають публічні послуги, зобов’язані вживати вичерпних заходів щодо недопустимості конфлікту інтересів, вчинення дій (бездіяльності), що може спричинити виникнення конфлікту інтересів або створити враження його наявності.

2. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дії або бездіяльності на користь своїх особистих інтересів та/або інтересів третіх осіб.

3. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зобов’язані невідкладно повідомляти безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.

4. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів адміністративних послуг та провадження інших видів діяльності, пов’язаних із виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів.

 

Стаття 53. Обмеження, пов’язані з громадянством

1. Не може бути призначено на посаду в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим або органах місцевого самоврядування, включаючи виборні посади, осіб, які мають громадянство (підданство) іншої держави або держав.

2. У разі встановлення факту набуття претендентом на посаду громадянства (підданства) іншої держави або держав посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту в призначенні (обранні) на посаду, а Центральна виборча комісія (територіальна виборча комісія) відмовляє такій особі у реєстрації кандидатом на виборну посаду.

3. Встановлення факту набуття особами, уповноваженими на виконання функцій держави, громадянства (підданства) іншої держави або держав є підставою для дострокового припинення повноважень.

Стаття 54. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, не мають права займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), за винятком випадків, коли таке суміщення здійснюється ними відповідно до посади, яку вони займають.

 

Стаття 55. Обмеження щодо рахунків (вкладів) в банках на території іноземних держав, зберігання готівкових коштів в таких банках, набуття права власності на нерухоме майно на території іноземних держав та цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, та членам їх сімей забороняється відкривати та мати рахунки (вклади) в банках на території іноземних держав, а також зберігати готівкові кошти в таких банках та/або набувати право власності на нерухоме майно на території іноземних держав та/або цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб.

2. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зобов’язані протягом трьох місяців з дня призначення/обрання на відповідну посаду закрити рахунки та/або відчужити нерухоме майно та/або цінні папери, зазначені в частині першій цієї статті, а також забезпечити закриття рахунків та/або відчуження нерухомого майна та/або цінних паперів членів своєї сім’ї.

3. Повноваження осіб, уповноважених на виконання функцій держави, які не виконали вимог даної статті, припиняються достроково.

Кошти, нерухоме майно та цінні папери, зазначені у частині першій цієї статті, у разі відсутності достовірних даних стосовно правомірності та законності набуття права власності на них, підлягають конфіскації в порядку, передбаченому статтею 68 цього Закону.

 

Стаття 56. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки від юридичних або фізичних осіб:

1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;

2) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах фізичних та юридичних осіб, яких представляє дарувальник, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;

3) якщо дарувальник перебуває в підпорядкуванні такої особи або в іншій залежності від неї.

2. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків не перевищує двадцять відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків, отриманих від однієї особи протягом року, – однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.

3. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати пожертви від юридичних або фізичних осіб.

4. Передбачене частинами першою – третьою цієї статті обмеження щодо заборони одержання дарунків (пожертв) та їх вартості не поширюється на дарунки (пожертви), які:

1) даруються (здійснюються) членами сім’ї;

2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

5. Дарунки, одержані особами, уповноваженим на виконання функцій держави, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним  установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, установі чи організації у порядку, визначеному Національною комісією.

 

Стаття 57. Обмеження щодо роботи членів сім’ї чи інших родичів

1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні членів сім’ї, інших родичів або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень зазначеним особам.

2. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про членів сім’ї, інших родичів, які працюють у цьому органі.

3. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, особи, уповноважені на виконання функцій держави, члени сім’ї, інші родичі вживають заходів щодо усунення таких обставин у семиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, особи, уповноважені на виконання функцій держави, члени сім’ї, інші родичі в місячний строк від моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

4. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду членів сім’ї, інших родичів та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.

5. Положення частин першої, другої цієї статті не поширюються на:

1) народних засідателів і присяжних;

2) членів сім’ї, інших родичів, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв’язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді;

3) осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах;

4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту;

5) інших осіб  у випадках, визначених законом.

Стаття 58. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, протягом п’яти років від дня її припинення забороняється:

1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, уповноважені на виконання функцій держави, протягом п’яти років до дня припинення виконання функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування здійснювали повноваження стосовно контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій;

2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах чи в інтересах третіх осіб інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом;

3) представляти інтереси будь-якої фізичної чи юридичної особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), де вона працювала.

 

Стаття 59. Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування

1. Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим або органах місцевого самоврядування, включаючи виборні посади, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих ними особисто.

2. Організація проведення спеціальної перевірки покладається на Національну комісію та її територіальні органи і здійснюється за поданням керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа, або за клопотанням Центральної виборчої комісії (територіальної виборчої комісії) для проведення спеціальної перевірки кандидата на виборну посаду.

Порядок організації і проведення спеціальної перевірки затверджується Національною комісією.

У разі необхідності до проведення спеціальної перевірки залучаються правоохоронні органи та інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

3. Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, включаючи виборні посади, зокрема щодо:

1) внесення особи до Державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення;

2) притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;

3) факту, що особа піддана або піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення;

4) достовірності відомостей, зазначених цією особою у деклараціях: про доходи і майно; видатки; боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин, стосовно осіб, які претендують на заняття посад в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, та членів їх сім’ї;

5) наявності в особи та членів її сім’ї корпоративних прав;

6) стану здоров’я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.

4. Спеціальна перевірка проводиться у п’ятнадцятиденний строк за письмовим клопотанням керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа, або за клопотанням Центральної виборчої комісії (територіальної виборчої комісії) для проведення спеціальної перевірки кандидата на виборну посаду.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання претендентом на посаду неправдивих відомостей про себе чи членів своєї сім’ї посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту в призначенні (обранні) на посаду, а Національна комісія протягом трьох робочих днів реагує на виявлені факти неправдивих відомостей самостійно в межах наданих їй повноважень або  повідомляє про них правоохоронні органи.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання кандидатом на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів неправдивих відомостей про себе чи членів своєї сім’ї Національна комісія спільно з Центральною виборчою комісією доводить виявлені факти неправдивих відомостей до населення.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту вчинення претендентом на посаду корупційного правопорушення посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту в призначенні (обранні) на посаду, а Центральна виборча комісія (територіальна виборча комісія) відмовляє такій особі у реєстрації кандидатом на виборну посаду.

5. Для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на зайняття посади, подає до органу, на посаду в якому вона претендує:

1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки;

2) автобіографію;

3) копію документа, який посвідчує особу;

4) декларації: про доходи і майно; видатки; боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин, стосовно себе та членів своєї сім’ї за минулий рік за формою, встановленою Національною комісією;

5) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені;

6) медичну довідку про стан здоров’я за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України;

7) копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов’язаних);

8) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).

6. Після одержання документів, визначених частиною п’ятою цієї статті, орган, на посаду в якому претендує особа, або Центральна виборча комісія (територіальна виборча комісія) не пізніше наступного дня надсилає до Національної комісії клопотання про проведення спеціальної перевірки, зокрема перевірки відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади, та членів її сім’ї.

Клопотання підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності – особа, яка виконує обов’язки керівника, або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов’язків.

До запиту додаються копії документів, зазначених у частині п’ятій цієї статті.

7. Інформація про результати спеціальної перевірки, підписана Головою Національної комісії, керівником територіального органу Національної комісії або їхніми заступниками, подається до органу, який надіслав відповідне клопотання, у десятиденний строк від дати надходження клопотання.

Орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки.

Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та (в разі незгоди з результатами перевірки) можуть їх оскаржити в порядку, передбаченому статтею 16 цього Закону.

8. Інформація про результати спеціальної перевірки та документи щодо її проведення оприлюднюються Національною комісією та її територіальними органами в порядку, передбаченому цим Законом.

РОЗДІЛ ІХ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

Стаття 60. Невідворотність відповідальності за корупційні правопорушення

1. Обов’язком держави є забезпечення невідворотності настання юридичної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення.

2. Вчиненням корупційного правопорушення у розумінні цього Закону є також невиконання або неналежне виконання обов’язків, покладених цим Законом на осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

 

Стаття 61. Юридична відповідальність за корупційні правопорушення

1. За вчинення корупційних правопорушень винні особи притягаються до конституційної, політичної, кримінальної, адміністративної, цивільно-правової, дисциплінарної та іншої визначеної законом відповідальності у порядку, встановленому Конституцією України, цим Законом та іншими законами.

2. Відомості про осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк від дня набуття чинності відповідним рішенням заносяться до Державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Національною комісією. Положення про Державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок формування та ведення цього реєстру затверджуються Національною комісією.

 

Стаття 62. Припинення повноважень осіб, які вчинили корупційні правопорушення

1. Особа, яка підозрюється у вчиненні корупційного правопорушення, підлягає відстороненню від виконання повноважень (посадових обов’язків) за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, за клопотанням Національної комісії, її територіальних органів або за ініціативою органу, де працює така особа.

2. Особа, яка підозрюється у вчиненні корупційного правопорушення, зобов’язана протягом трьох місяців довести свою невинуватість.

Якщо протягом зазначеного терміну особа не доведе свою невинуватість, керівник органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, зобов’язаний звільнити таку особу, а уповноважений орган державної влади – притягнути її до відповідного виду юридичної відповідальності за клопотанням Національної комісії.

3. Особа, вина якої у вчиненні корупційного правопорушення доведена у встановленому законом порядку, підлягає обов’язковому звільненню керівником органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, за клопотанням Національної комісії, іншого уповноваженого органу протягом трьох днів від моменту надходження такого клопотання.

4. Особи, які притягаються до солідарної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення підлягають обов’язковому звільненню уповноваженою на це особою за клопотанням Національної комісії, іншого уповноваженого органу протягом трьох днів від моменту надходження такого клопотання.

5. Вимоги цієї статті поширюється і на осіб, які перебувають на виборних посадах, а також осіб, які звільняються та призначаються за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, військовослужбовців та інших осіб, які мають спеціальний статус.

6. З метою виявлення причин та умов вчинення корупційного правопорушення або невиконання вимог цього Закону за поданням Національної комісії керівник органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, ухвалює рішення про проведення службового розслідування.

Порядок проведення службових розслідувань, спрямованих на виявлення причин та умов вчинення корупційного правопорушення, встановлюється Національною комісією.

 

Стаття 63. Поразка в правах

1. Особи, які вчинили корупційне правопорушення, не мають права бути обраними до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування безстроково або на визначений строк на підставі рішення суду.

 

Стаття 64. Люстрація

1. Особи, які вчинили корупційне правопорушення, не мають права обіймати будь-які посади в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, а також надавати публічні послуги, не пов’язані з виконанням функцій держави.

 

Стаття 65. Відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення

1. За вчинення корупційного правопорушення на юридичних осіб  накладаються такі стягнення:

1) штраф;

2) заборона займатися певним видом діяльності;

3) конфіскація майна за рішенням суду;

4) ліквідація юридичної особи;

5) стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

2. Притягнення до відповідальності фізичної особи, яка вчинила корупційне діяння на користь юридичної особи, не звільняє юридичну особу від відповідальності.

РОЗДІЛ Х

ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ТА ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ВНАСЛІДОК ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

 

Стаття 66. Відновлення прав і законних інтересів осіб та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним та юридичним особам  

1. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення і яким завдано моральної або матеріальної шкоди, мають право на відновлення прав, відшкодування матеріальної та моральної шкоди в установленому законом порядку за рахунок особи, яка вчинила корупційне правопорушення.

2. Матеріальна та моральна шкода, завдані внаслідок вчинення корупційного правопорушення фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, відшкодовуються в повному обсязі, включаючи втрачену внаслідок вчинення корупційного правопорушення вигоду, особою, яка вчинила корупційне правопорушення.

 

Стаття 67. Відшкодування збитків, шкоди, завданих державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді

1. Збитки, шкода, завдані державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають відшкодуванню в повному обсязі до відповідного бюджету.

2. Крім відшкодування збитків, шкоди, завданих державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді внаслідок вчинення корупційного правопорушення, особа, яка вчинила корупційне правопорушення, зобов’язана сплатити до відповідного бюджету штраф, еквівалентний сумі завданих збитків, шкоди.

Стаття 68. Конфіскація (вилучення) майна

1. Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду.

2. Кошти у встановленому Національною комісією розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг підлягають вилученню на користь держави.

3. Смерть особи, яка вчинила корупційне правопорушення, не перешкоджає конфіскації (вилученню) майна, передбаченого частинами першою, другою цієї статті.

 

Стаття 69. Нормативно-правові акти, укладені внаслідок вчинення корупційного правопорушення

1. Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті, ухвалені) внаслідок вчинення корупційного правопорушення, повинні бути обов’язково скасовані органом або посадовою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, за власною ініціативою або визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, громадського об’єднання, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, Національної комісії.

 

Стаття 70. Правочини, укладені внаслідок вчинення корупційного правопорушення

1. Правочин, укладений внаслідок корупційного правопорушення, є нікчемним.

2. Правочин, що створює можливість вчинення корупційних правопорушень, є нікчемним.

3. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

4. У разі недотримання вимоги щодо відповідності правочину вимогам антикорупційного законодавства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить антикорупційному законодавству, інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін (у разі виконання правочину обома сторонами) на користь держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою. За наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні з одночасним відшкодуванням завданої державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, іншим фізичним та юридичним особам матеріальної та/або моральної шкоди.

РОЗДІЛ ХІ

ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДОХОДІВ І МАЙНА, ВИДАТКІВ, БОРГОВИХ ТА КРЕДИТНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ І ПРАВ ОСІБ, УПОВНОВАЖЕНИХ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

 

Стаття 71. Мета Єдиного державного реєстру доходів і майна, видатків, боргових та кредитних зобов’язань і прав осіб, уповноважених на виконання функцій держави

1. Єдиний державний реєстр доходів і майна, видатків, боргових та кредитних зобов’язань і прав осіб, уповноважених на виконання функцій держави (далі – Реєстр), створюється з метою здійснення ефективного контролю за доходами і видатками осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а також членів їх сімей.

 

Стаття 72. Основні завдання Реєстру

1. Основними завданнями Реєстру є:

1) ведення персоніфікованого обліку доходів і майна, видатків, боргових та кредитних зобов’язань і прав майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин, осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а також членів їх сімей;

2) складання списків осіб, які не заповнили декларації, передбачені цим Законом, або не задекларували повністю чи частково доходи і майно, видатки, боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин, для передачі відомостей щодо них правоохоронним органам, проведення антикорупційних перевірок, перевірок доброчесності тощо.

2. База даних Реєстру, будь-яка її частина, копія бази даних або її частини, персональні дані осіб, уповноважених на виконання функцій держави, що містяться у базі даних Реєстру (персональні дані Реєстру), можуть використовуватися лише для запобігання, протидії та боротьби з корупцією.

 

Стаття 73. Основні засади ведення Реєстру

1. Основними засадами ведення Реєстру є:

1) законність і пріоритет прав людини;

2) загальний характер;

3) повнота відомостей;

4) достовірність відомостей;

5) однократність включення до нього особи, уповноваженої на виконання функцій держави;

6) постійність;

7) публічний характер;

8) поновлювальність відомостей;

9) захищеність.

2. Законність і пріоритет прав людини у процесі ведення Реєстру гарантують захист прав людини і громадянина, забезпечення права кожного на захист від корупції, відшкодування заподіяної корупцією шкоди, відповідність порядку ведення Реєстру вимогам Конституції та законів  України, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

3. Загальний характер Реєстру забезпечує включення до нього усіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави, незалежно від місця їх проживання чи перебування з метою здійснення ефективного контролю за доходами і видатками осіб, уповноважених на виконання функцій держави та членів їх сімей.

4. Повнота і цілісність відомостей Реєстру забезпечуються внесенням до бази даних Реєстру повного обсягу відомостей про доходи і майно, видатки, боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин, осіб, уповноважених на виконання функцій держави, членів їх сімей, коректністю таких відомостей, а також веденням бази даних Реєстру в єдиному форматі.

5. Достовірність передачі відомостей до Реєстру покладається на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, і забезпечується контролем за своєчасністю та повнотою передачі таких відомостей, громадським контролем їх достовірності, проведенням антикорупційних перевірок та невідворотністю відповідальності за подання недостовірних відомостей.

6. Однократність включення до Реєстру особи, уповноваженої на виконання функцій держави, означає, що зазначена особа може бути включена до Реєстру лише один раз протягом безперервного перебування на службі в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

7. Постійність Реєстру передбачає відсутність встановленого законодавством строку його функціонування, а також постійне зберігання персональних даних Реєстру.

8. Публічний характер Реєстру забезпечує доступність для кожного громадянина, громадського об’єднання, інших юридичних та фізичних осіб відомостей Реєстру, а також інші передбачені цим та іншими законами форми публічного контролю за дотриманням засад ведення Реєстру, встановлених частиною першою цієї статті.

9. Поновлювальність відомостей Реєстру означає щорічне поновлення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей щодо себе у строки та в порядку, що встановлені цим Законом.

10. Захищеність Реєстру означає:

– забезпечення захисту бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зміни персональних даних осіб, уповноважених на виконання функцій держави, всупереч вимогам цього Закону та Порядку ведення Реєстру;

– забезпечення захисту бази даних Реєстру від порушення  цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення.

Стаття 74. Мова ведення Реєстру

1. Мовою ведення Реєстру є державна (українська) мова.  

2. Для транслітерації прізвищ, імен, по батькові та інших власних назв застосовуються правила транслітерації, встановлені Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 75. Відомості, що заносяться до Реєстру

1. До Реєстру заносяться та в базі даних Реєстру зберігаються встановлені  цим  Законом відомості про осіб, уповноважених на виконання функцій держави (персональні дані), таких видів:

1) ідентифікаційні персональні дані осіб, уповноважених на виконання функцій держави;

2) персональні дані, які визначають місце роботи та посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави;

3) службові персональні дані;

4) дані щодо доходів і майна осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та членів їх сімей, що містяться у відповідних деклараціях;

5) дані щодо видатків осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та членів їх сімей, що містяться у відповідних деклараціях;

6) дані щодо боргових та кредитних зобов’язань і прав майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин, осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та членів їх сімей, що містяться у відповідних деклараціях.

2. За відсутності окремих персональних даних Національна комісія вносить до Реєстру відмітку про їх відсутність і причину такої відсутності.  

3. Органам ведення Реєстру забороняється збирати, вносити, зберігати в базі даних Реєстру та вимагати внесення від осіб, уповноважених на виконання функцій держави, до Реєстру відомостей (персональних даних), не передбачених цим Законом.

 

Стаття 76. Обов’язок передачі відомостей до Реєстру

1. Кожна особа, уповноважена на виконання функцій держави, в перший рік роботи на посаді в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування зобов’язана щорічно до 1 квітня подавати до Національної комісії такі декларації стосовно себе та членів своєї сім’ї:

1) про доходи і майно;

2) про видатки;

3) про боргові та кредитні зобов’язання і права майнового характеру, включаючи права і обов’язки у сфері орендних правовідносин.

Форма декларацій встановлюється Національною комісією.

Відомості зазначених декларацій заносяться Національною комісією до Реєстру.

У другий і подальші роки роботи особа, уповноважена на виконання функцій держави, зобов’язана самостійно вносити відомості щодо себе до Реєстру згідно з деклараціями, використовуючи код доступу, наданий їй Національною комісією.

2. Невиконання вимог даної статті тягне за собою наслідки, передбачені частинами другою, третьою статті 50 цього Закону.

3. На осіб, які претендують на зайняття посади в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, до призначення або обрання на відповідну посаду поширюються вимоги щодо заповнення декларацій за минулий рік, передбачені абзацом першим частини першої цієї статті.

 

Стаття 77. Доступ до бази даних Реєстру

1. Бази даних Реєстру розміщуються у мережі Інтернет на сайті Національної комісії і є загальнодоступними, за винятком відомостей, які становлять державну таємницю чи іншу захищену законом інформацію, а також відомості, визначені статтею 79 цього Закону. 

Стаття 78. Публічний характер Реєстру

1. Публічний характер Реєстру має на меті дотримання прав людини, гарантованих Конституцією України, міжнародними  договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема права кожного на захист від корупції та на відшкодування шкоди, завданої корупційним діянням, і забезпечується публічним контролем за дотриманням вимог Конституції та законів України  у процесі ведення Реєстру.

2. Забезпечення публічного характеру Реєстру має допускати загальну доступність персональних даних осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в обсязі та у спосіб, встановлені цим Законом.

3. Громадські організації, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави, здійснюють публічний контроль за веденням Реєстру в межах, установлених цим Законом.

 

Стаття 79. Дані Реєстру, що не є загальнодоступними

1. Не є загальнодоступними дані Реєстру в частині персональних відомостей щодо осіб, уповноважених на виконання функцій держави, які становлять:

1) паспортні дані особи;

2) реєстраційний номер облікової картки платника податків;

3) адресу проживання особи;

4) контактні дані особи (номери телефонів, електронні адреси тощо).

 

Стаття 80. Форма ведення Реєстру

1. Реєстр ведеться в електронній формі з єдиною централізованою базою даних, яка містить персональні дані усіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

 

Стаття 81. Органи ведення Реєстру

1. До органів ведення Реєстру належать Національна комісія та її територіальні органи у випадках та межах, визначених Національною комісією.

2. Національна комісія:

1) забезпечує та контролює дотримання вимог цього Закону в процесі створення та ведення Реєстру;

2) забезпечує організаційне і технологічне функціонування Реєстру;

3) забезпечує закупівлю товарів, робіт та послуг для функціонування інформаційної системи Реєстру;

4) забезпечує контроль за цілісністю бази даних Реєстру, повнотою і коректністю персональних даних Реєстру та ініціює проведення територіальними органами перевірки виявлених невідповідностей даних у Реєстрі;

5) здійснює інші повноваження, передбачені законом та Порядком ведення Реєстру.

 

Стаття 82. Порядок звернення громадян, громадських об’єднань за власною ініціативою до Національної комісії щодо перевірки відомостей, що містяться у Реєстрі

1. Кожен громадянин України чи громадське об’єднання має право у разі виникнення сумніву щодо доброчесності будь-якої особи, уповноваженої на виконання функцій держави, перевірити обґрунтованість своїх підозр, звернувшись з відповідним клопотанням до Національної комісії, яка за результатами звернення проводить антикорупційну перевірку та/або перевірку добропорядності, за наслідками якої ухвалює висновок та передає його (у разі підтвердження факту корупційного правопорушення) уповноваженим органам для застосування до правопорушника відповідного виду юридичної відповідальності.

 

Стаття 83. Порядок періодичного поновлення персональних даних Реєстру

1. Періодичне поновлення персональних даних Реєстру здійснюється особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в порядку, передбаченому частиною першою статті 76 цього Закону.

2. Контроль за періодичним поновленням персональних даних Реєстру здійснюється Національною комісією.

 

Стаття 84. Фінансування діяльності щодо створення, ведення та функціонування Реєстру

1. Фінансування діяльності щодо створення, ведення та функціонування Реєстру здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Стаття 85. Інші питання ведення Реєстру

1. Питання ведення Реєстру, не врегульовані цим Законом, визначаються спеціальним Порядком ведення Реєстру, затвердженим Національною комісією.

РОЗДІЛ ХІІ

КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

 

Стаття 86. Контроль і нагляд у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Верховна Рада України, Президент України здійснюють контроль у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією в межах повноважень, визначених Конституцією України.

2. Кабінет Міністрів України, правоохоронні органи, інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють контроль у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

Стаття 87. Контроль Національної комісії за виконанням законів у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією

1. Національна комісія здійснює постійний контроль за виконанням законів у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією, дотриманням права кожного на захист від корупції, усуненням наслідків корупційних правопорушень.

2. Надання допомоги та сприяння Національній комісії у виконанні покладених на неї повноважень є обов’язком органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

 

Стаття 88. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією здійснюється на підставі, в порядку та у формах, визначених Конституцією України, цим Законом та іншими законами.

РОЗДІЛ ХІІІ

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ, ПРОТИДІЇ І БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

 

Стаття 89. Державна політика у сфері міжнародного співробітництва щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів здійснює співробітництво у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією з іноземними державами, міжнародними організаціями, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції.

2. Головною метою міжнародного співробітництва є забезпечення високої якості запобігання і протидії корупції, боротьби з нею та її викорінення як в Україні, так і у світі.

3. Держава сприяє міжнародному співробітництву у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією і здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення взаємовигідного міжнародного співробітництва у цій сфері в рамках двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів і угод.

4. Міжнародна правова допомога та інші види міжнародного співробітництва у справах про корупційні правопорушення здійснюються компетентними органами відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

5. Держава створює умови для міжнародного співробітництва Національної комісії та інших органів державної влади, які здійснюють заходи щодо запобігання, протидії та боротьби з корупцією, з органами державної влади іноземних держав, які здійснюють суміжну діяльність.

 

Стаття 90. Основні напрями міжнародного співробітництва у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Головними напрямами міжнародного співробітництва Національної комісії та інших органів державної влади, які здійснюють заходи щодо запобігання, протидії та боротьби з корупцією, є:

1) повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень;

2) обмін досвідом у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією;

3) обмін інформацією у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією;

4) організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та інших заходів, пов’язаних з питаннями запобігання, протидії та боротьби з корупцією, проведення спільних наукових досліджень;

5) сприяння у розробці нормативно-правових актів з питань запобігання, протидії та боротьби з корупцією;

6) інші напрями міжнародної співпраці, не заборонені Конституцією і законодавством України.

 

Стаття 91. Міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

1. Національна комісія та інші органи державної влади, які здійснюють заходи щодо запобігання, протидії та боротьби з корупцією, можуть надавати відповідним органам іноземних держав та одержувати від них інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, з питань запобігання, протидії та боротьби з корупцією, дотримуючись вимог законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Надання органам іноземних держав інформації з питань, пов’язаних з запобіганням, протидією і боротьбою з корупцією, можливе лише в разі, якщо ці органи та відповідний уповноважений державний орган України можуть установити такий режим доступу до інформації, який унеможливлює розкриття інформації для інших цілей чи її розголошення у будь-який спосіб, у тому числі шляхом несанкціонованого доступу.

 

Стаття 92. Участь Національної комісії у міжнародному співробітництві

1. Національна комісія здійснює міжнародне співробітництво, укладає міжнародні договори, встановлює прямі зв’язки з органами державної влади іноземних держав, міжнародними організаціями тощо, які здійснюють заходи щодо запобігання, протидії та боротьби з корупцією та сприяють антикорупційній діяльності.

2. Національна комісія бере участь у підготовці доповідей з питань запобігання, протидії та боротьби з корупцією, які подаються Україною до міжнародних організацій згідно з чинними  міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Національна комісія є спеціально уповноваженим органом державної влади з питань здійснення заходів щодо повернення до України коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень.

 

Стаття 93. Заходи щодо повернення до України коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень

1. Держава здійснює заходи щодо повернення до України коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпоряджається цими коштами та іншим майном відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Національна комісія вступає у міжнародні відносини від імені України, веде переговори, укладає угоди, виступає представником держави в судах та інших установах, вчиняє інші дії, спрямовані на здійснення заходів щодо повернення до України коштів та майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень.

РОЗДІЛ XІV

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Цей Закон, схвалений всеукраїнським референдумом, набирає чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів всеукраїнського референдуму.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

1) внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів у відповідність із цим Законом;

2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

3) забезпечити приведення у відповідність із цим Законом  нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

1) забезпечити проведення першого з’їзду громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави та які налічують у своєму складі не менше п’яти тисяч осіб;

2) забезпечити Національну комісію та її територіальні органи приміщеннями, обладнанням та іншою матеріально-технічною базою;

3) забезпечити ліквідацію уповноважених підрозділів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань запобігання, протидії та боротьби з корупцією і передання їхньої матеріально-технічної бази Національній комісії та її територіальним органам;

4) забезпечити ліквідацію структурних підрозділів Міністерства юстиції України, які проводять антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, та передання їхньої матеріально-технічної бази Національній комісії;

5) забезпечити передачу ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, Міністерством юстиції України Національній комісії.

5. Міністерству юстиції України у п’ятимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити створення та ведення Реєстру громадських організацій, статутом яких передбачено сприяння формуванню громадянського суспільства, демократичної, правової держави та які налічують у своєму складі не менше п’яти тисяч осіб.

6. Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зобов’язані протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом закрити наявні у них рахунки в банках на території іноземних держав та/або відчужити нерухоме майно на території іноземних держав та/або цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб, а також забезпечити закриття рахунків в банках на території іноземних держав та/або відчуження нерухомого майна на території іноземних держав та/або цінних паперів іноземних держав та іноземних юридичних осіб членів своєї сім’ї. У разі невиконання зазначених вимог повноваження осіб, уповноважених на виконання функцій держави, припиняються достроково.

 7. З дня набрання чинності цим Законом Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, змінює назву на Державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

 


ЗМІСТ

ПРЕАМБУЛА

1

 

РОЗДІЛ І.

 

 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1

Стаття 1.

 Основні терміни та їх визначення

1

Стаття 2.

 Мета Закону

7

Стаття 3.

 Принципи запобігання, протидії і боротьби з корупцією

7

Стаття 4.

 Право на захист від корупції

9

Стаття 5.

 Законодавство у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

9

Стаття 6.

 Міжнародні стандарти у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

10

Стаття 7.

 Державна політика у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

10

 

РОЗДІЛ ІІ.

 

НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ДОБРОЧЕСНОСТІ

 

11

Стаття 8.

 Національна комісія з питань доброчесності

11

Стаття 9.

 Порядок формування (склад) Національної комісії

12

Стаття 10.

 Присяга члена Національної комісії

14

Стаття 11.

 Несумісність посади члена Національної комісії

14

Стаття 12.

 Гарантії незалежності члена Національної комісії

15

Стаття 13.

 Припинення повноважень члена Національної комісії

16

Стаття 14.

 Голова Національної комісії та його заступники

16

Стаття 15.

 Повноваження Національної комісії

17

Стаття 16.

 Рішення Національної комісії

20

Стаття 17.

 Взаємодія Національної комісії з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, політичними партіями, підприємствами, установами, організаціями       

21

Стаття 18.

 Взаємодія Національної комісії з правоохоронними органами

22

Стаття 19.

 Територіальні органи Національної комісії

23

Стаття 20.

 Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії, їх проектів

24

Стаття 21.

 Звернення Національної комісії до Конституційного Суду України

25

Стаття 22.

 Звіти та доповідь Національної комісії

25

Стаття 23.

 Взаємодія Національної комісії з громадськістю

26

Стаття 24.

 Забезпечення діяльності Національної комісії

26

 

РОЗДІЛ ІІІ.

 

ОРГАНИ, УПОВНОВАЖЕНІ НА ЗАПОБІГАННЯ, ПРОТИДІЮ І БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ

 

27

Стаття 25.

 Органи, уповноважені на здійснення заходів щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

27

Стаття 26.

 Інформування правоохоронними органами громадськості про заходи щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

29

 

РОЗДІЛ ІV.

 

УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ В ЗАХОДАХ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

 

29

Стаття 27.

 Участь громадян та громадських об’єднань у заходах щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

29

Стаття 28.

 Форми участі громадськості у заходах контролю за запобіганням, протидією і боротьбою з корупцією

30

Стаття 29.

 Доступ громадськості до інформації про запобігання, протидію та боротьбу з корупцією

31

Стаття 30.

 Державна підтримка участі громадськості у заходах щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

32

Стаття 31.

 Громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів

32

 

РОЗДІЛ V.

 

КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

33

Стаття 32.

 Види корупційних правопорушень

33

Стаття 33.

 Політична корупція як вид корупційного правопорушення

34

Стаття 34.

 Корупційний лобізм в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування як вид корупційного правопорушення

35

Стаття 35.

 Неправомірні утиски з боку посадових і службових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування як вид корупційного правопорушення

35

Стаття 36.

 Корупційна опіка як вид корупційного правопорушення

36

Стаття 37.

 Неспівмірність дій, пов’язаних з використанням чужого майна

36

 

РОЗДІЛ VІ.

 

СУБ’ЄКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

37

Стаття 38.

 Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

37

Стаття 39.

 Юридична особа, як суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення

38

Стаття 40.

 Посадові особи юридичних осіб приватного права, їх засновники, учасники та фізичні особи, як суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

38

Стаття 41.

 Cолідарна (спільна) відповідальність за корупційні правопорушення

39

 

РОЗДІЛ VІІ.

 

АНТИКОРУПЦІЙНІ ПЕРЕВІРКИ

 

39

Стаття 42.

 Види антикорупційних перевірок

39

Стаття 43.

 Планові та позапланові антикорупційні перевірки

40

Стаття 44.

 Перевірка доброчесності

41

Стаття 45.

 Проведення антикорупційної перевірки діяльності суддів, працівників правоохоронних органів

41

Стаття 46.

 Проведення перевірки за клопотанням громадян та громадських об’єднань

41

 

РОЗДІЛ VIІІ.

 

 ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ

 

42

Стаття 47.

 Обмеження щодо використання чужого майна

42

Стаття 48.

 Обмеження щодо укладення угод купівлі-продажу

42

Стаття 49.

 Обов’язок доведення невинуватості

42

Стаття 50.

 Фінансовий контроль

43

Стаття 51.

 Обмеження щодо використання посадового або службового становища

44

Стаття 52.

Недопустимість конфлікту інтересів

45

Стаття 53.

Обмеження, пов’язані з громадянством

46

Стаття 54.

Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

46

Стаття 55.

Обмеження щодо рахунків (вкладів) в банках на території іноземних держав, зберігання готівкових коштів в таких банках, набуття права власності на нерухоме майно на території іноземних держав та цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб

46

Стаття 56.

 Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)

47

Стаття 57.

 Обмеження щодо роботи членів сім’ї чи інших родичів

48

Стаття 58.

 Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування

49

Стаття 59.

 Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування

50

 

РОЗДІЛ ІХ.

 

 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

53

Стаття 60.

 Невідворотність відповідальності за корупційні правопорушення

53

Стаття 61.

 Юридична відповідальність за корупційні правопорушення

53

Стаття 62.

 Припинення повноважень осіб, які вчинили корупційні правопорушення

54

Стаття 63.

 Поразка в правах

55

Стаття 64.

 Люстрація

55

Стаття 65.

 Відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення

55

 

РОЗДІЛ Х.

 

ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ТА ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ВНАСЛІДОК ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

 

56

Стаття 66.

 Відновлення прав і законних інтересів осіб та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним та юридичним особам 

56

Стаття 67.

 Відшкодування збитків, шкоди, завданих державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді

56

Стаття 68.

 Конфіскація (вилучення) майна

57

Стаття 69.

 Нормативно-правові акти, укладені внаслідок вчинення корупційного правопорушення

57

Стаття 70.

 Правочини, укладені внаслідок вчинення корупційного правопорушення

57

РОЗДІЛ ХІ.

ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДОХОДІВ І МАЙНА, ВИДАТКІВ, БОРГОВИХ ТА КРЕДИТНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ І ПРАВ ОСІБ, УПОВНОВАЖЕНИХ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

 

58

Стаття 71.

 Мета Єдиного державного реєстру доходів і майна, видатків, боргових та кредитних зобов’язань і прав осіб, уповноважених на виконання функцій держави

58

Стаття 72.

 Основні завдання Реєстру

58

Стаття 73.

 Основні засади ведення Реєстру

59

Стаття 74.

 Мова ведення Реєстру

60

Стаття 75.

 Відомості, що заносяться до Реєстру

61

Стаття 76.

 Обов’язок передачі відомостей до Реєстру

61

Стаття 77.

 Доступ до бази даних Реєстру

62

Стаття 78.

 Публічний характер Реєстру

62

Стаття 79.

 Дані Реєстру, що не є загальнодоступними

63

Стаття 80.

 Форма ведення Реєстру

63

Стаття 81.

 Органи ведення Реєстру

63

Стаття 82.

 Порядок звернення громадян, громадських об’єднань за власною ініціативою до Національної комісії щодо перевірки відомостей, що містяться у Реєстрі

64

Стаття 83.

 Порядок періодичного поновлення персональних даних Реєстру

64

Стаття 84.

 Фінансування діяльності щодо створення, ведення та функціонування Реєстру

64

Стаття 85.

 Інші питання ведення Реєстру

64

 

РОЗДІЛ ХІІ.

 

КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

 

65

Стаття 86.

 Контроль і нагляд у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

65

Стаття 87.

 Контроль Національної комісії за виконанням законів у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією

65

Стаття 88.

 Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

65

РОЗДІЛ ХІІІ.

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ, ПРОТИДІЇ І БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

66

Стаття 89.

Державна політика у сфері міжнародного співробітництва щодо запобігання, протидії і боротьби з корупцією

66

Стаття 90.

 Основні напрями міжнародного співробітництва у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

66

Стаття 91.

 Міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання, протидії і боротьби з корупцією

67

Стаття 92.

 Участь Національної комісії у міжнародному співробітництві

67

Стаття 93.

 Заходи щодо повернення до України коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень

68

 

РОЗДІЛ XІV.

 

 ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

 

68

 

Для того, чтобы оставлять комментарии, пожалуйста, зарегистрируйтесь !
Комментарии (14)
Олег Литкевич | 17.11.2016 15:45

Стаття 10 . Державний устрій і державні структури формуються відповідно до вимог і потреб забезпечення цієї Конституції і не є наперед даними і незмінними , і не є конституційними .

Олег Литкевич | 17.11.2016 15:31

Стаття 7. Для забезпечення влади громадян над державою , відповідно до цієї Конституції , громадяни беззастережно , самостійно , незалежно , необмежено створюють безліч Наглядових Рад , як на постійній основі , так і по окремим поточним випадкам , при виникненні такої потреби , за усіма без винятку державними і приватними структурами , та за особами задіяними в них , суто для них . Створюють суди інквізиції звичайних громадян по окремим випадкам , при виникненні такої потреби . Кожен громадянин є суддею від народження і має виконувати функції судді за дорученням громадян як на постійній основі так і по окремим поточним випадкам .
Стаття 8 . Обмеження прав чи свобод за допомогою законів , як виключення , можливо тільки за погодженням з і між пересічними громадянами , яких вони стосуються , чи можуть стосуватись в подальшому.
Стаття 9 . Всі юридичні акти , що не відповідають і не забезпечують виконання цієї конституції не дійсні.
Стаття 10 . Державний устрій і державні структури

Олег Литкевич | 17.11.2016 15:30

, матеріальне и не матеріальне майно , в тому числі закордонне , яким він відповідає за результаті своєї діяльності на виборній владній посаді . Тексти Трудових договорів повинні бути письмово ( до виборів ) доведені до виборців і підписані кандидатом на владну посаду . Без чого вибори – прийняття на владну посаду є не дійсними .
Стаття 5 . При порушенні прав громадян , чи їх не забезпечені при не виконанні трудових договорів , посадові особи, що завинили , негайно звільняються з посади , а завдана шкода ними в повному обсязі відшкодовується. Застава їм не повертається . При неможливості цього , - вони відправляються на каторжні роботи до погашення завданої шкоди , або знищуються .
Стаття 6 . При не виконанні вимог Статей 3 , 4 і 5, громадяни ( громадянин ) прибирають на себе право безпосереднього прямого виконання їх з використанням фізичного примушування і покарання шляхом індивідуальних дій громадянином чи локальних дій груп громадян , чи збройного повстання .
Стат

Олег Литкевич | 17.11.2016 15:26

Конституція ГРОМАДЯН України
Стаття 1 . Державним і Суспільним ладом в Україні є «Соціалізм Ринковий» .
Стаття 2 . Вся влада в Україні належить пересічним громадянам України ( трудящим ) .
Стаття 3 . Держава в Україні і всі її структури зобов’язані забезпечити пересічним громадянам всі надані людині від природи свободи і права .
Стаття 4 . Особи владних структур повинні обов’язково мати трудові договори (зголошення) про відповідальність перед виборцями . Без їх наявності кандидат на посаду не має права приймати участь у виборах і бути обраним (прийнятим на владну посаду).
«Трудові договори між громадянами і претендентом на владну посаду …» включають .: 1) Перелік конкретних справ ( робіт ) , які повинні бути виконані, які визначаються по кінцевому результату . 2) Винагорода за роботу . 3) Перелік покарань за не виконання : які и за що . 4) Заставу . Кандидат на владну посаду обов’язково вносить заставу , що включає все його наявне чи приховане , офіціальне і неофіціальне

Олег Литкевич | 18.09.2016 19:36

Свобода и права гражданина обратно пропорциональны количеству и объему законов .
Коррупция прямо пропорциональна количеству законов .

Все законы в Украине , без исключения , направлены на подавление прав и свободы гражданина . Ограничивая права и свободу граждан с помощью законов депутаты Верховной Рада и порождают коррупцию . С каждым очередным законом коррупция неуклонно укрепляется .
Для обратного развития коррупции в Украине необходимо немедленно уменьшить количество законов и их размеры . Для начала хотя бы в 100 ( сто ) раз !!!
Законодательная чума привела Украину к катастрофе ! вместе с украинской юстицией , юристами провозгласившими " Пусть погибнет Украина и Украинский народ , но восторжествует юстиция " . Эти слова провозглашены на латинском языке метровыми буквами под потолком в зале ожидания Высшего хозяйственного суда г. Киева . На мой вопрос , молодой юрист , мой оппонент в суде ,сказал , что он не знает латинского языка !

документ однозначно сырой.
Самая большая проблема заключается в том, что "общество" у нас мало подъемное, поэтому повесить на него вопрос коррупции, тем более гос масштаба, не реально.
Закон, предлагаемый, так же ходит вокруг да около. Для начала необходимо все таки снять депутатскую неприкосновенность со всех депутатов - раз и без поворотно, лишить неприкосновенности всех судей и прокуроров, а также Гаранта Конституции - т.к. все это противоречит принципу равности перед Законом. Комитет, не важно как его назовут, необходимо создавать только при Верховной Раде, у Рады должно быть право вызывать и допрашивать чиновников любого уровня и требовать покарания у соответствующих органов... Контроль над деятельностью Комитета нельзя передавать в Каб Мин, т.к. это повлечет новый виток коррупции, только Рада должна заниматься контролем данного Комитета, т.к. именно народные депутаты и являются избранниками от народа...

продолжу...
Для эффективности работы Рады в этом, как и в другом вопросе, необходимо не только лишить депутатов непрокосновенности, но и усилить ответственность за деятельность, а также изменить систему выборов депутатов в ВР.
Меня еще интересует вопрос, а как Комитет будет контролировать наличие средств у возможных подозреваемых на банковских счетах?

Олег Литкевич | 04.07.2016 15:58

Вообще «выборы» это юридический бред , навязанный господствующими классами всех «демократических стран» мира» - охлосу ( толпе ) с целью его ( ее ) одурачивания . Выборы , - насильно поддерживаемый архаизм . Позволяет получить «Джек – пот власти» , ни за что не отвечающей , безнаказанной и порабощающей .
Поэтому на должность нужно не выбирать , а принимать в соответствии с «Трудовым соглашением между гражданами и претендентом на пост …» . Ничего нового в нем : 1) Перечень конкретних дел ( работ) , которые должны быть выполнены , определяемые по конечному результату . 2) Вознаграждение за работу . 3) Перечень наказаний за не исполнение : какие именно и за что . Тогда будут и юридические и законные основания для судебного решения и исполнения , и принуждения , и наказания . Документ должен быть подписан как претендентом на должность , так и свидетелями : членами «избирательной» комиссии , возможно региональными прокурорами и судьями . Текст трудового соглашения должен быть письменно до

Олег Литкевич | 04.07.2016 16:02

доведен до граждан региона . Граждане региона своим голосованием и определят , кто из претендентов им более подходит .
Без введения обязательных трудовых соглашений очередные Выборы будут очередным мошенничеством господствующего класса , как говорят простые граждане очередным лохотроном . И дальнейшим усугублением ситуации в Украине .

Андрей Полухин | 13.12.2013 19:13

У частині 16 ст. 1 необхідно добавити військовослужбовців СБУ та ВВ МВС України.

В п.8 Ст.1 Основные термины,необходимо добавить,что даже само наличие у должностного лица имущества не соответствующего его доходам или наличие у него затрат несоответствующих его доходам является коррупцией.Однозначно.

Ната Фурманова | 28.10.2013 12:00

У нас на Украине есть проблема: некому с корупцией бороться)))) Вы будете себе рубить руку? Нет. Тогда как может человек, который является частью системы организма под названием ЧИНОВНИКИ быть не таким, как все? Он просто не пройдет профотбор!
Мы можем писать законы, манифесты, транспоранты, но это ничего не даст. Организм под названием УКРАИНА болен! У нас как в перевернутом мире: все наоборот.
Но я оптимист и верю в то, что хороших людей есть достаточно много и рано или поздно они создадут критическую массу, которая изменит существующую реальность.
С уважением, Ната.

Натали Шоклова | 20.05.2013 16:11

Я считаю что коррупция начинается именно в правительственных домах.

Виктор Березка | 09.05.2013 05:50

Этот проект следует разместить на местных сайтах или хотя бы сделать Обращение к населению о его поддержке. Кстати, мы 21 мая на Круглом столе по данной теме будем вести разговор, чтобы народ поддержал данный законопроект. После принятия соответствующего документа внесем, как предложение руководству "УВ".